В селі Тарасівка на Київщині благодійний фонд на кошти мецената зі США розбудовує для переселенців справжнє містечко на американський манер.
Про це йдеться в ТСН.
Люди з прифронтових сіл і міст довго не покидають рідні місця навіть під обстрілами. Нерідко вони заявляють: “А куди їхати? Де жити?” Хоч держава і виділяє гроші переселенцям, із цим справді велика проблема. І тимчасові мобільні містечка її не вирішують.
Родин, у яких війна відібрала все – роботу, здоров’я, житло – тут проживає вже вісімдесят. Тут – це за 20 кілометрів від столиці, в селі Тарасівка. Благодійний фонд на кошти мецената зі США розбудовує для переселенців справжнє містечко на американський манер.
Це не просто капітальні будинки, а укомплектовані одразу і меблями, і навіть посудом – усім необхідним. Тут буде 28 багатоквартирних будинків садибного типу на 675 осіб.
“Там понад 10 гектатів були в приватній власності. Ця земля була незабудована і фонд викупив її. Ми допомагали у дозвільних документах, містобудівній документації. Це єдине унікальне містечко в україні яке не є модульним. Це капзабудова. Усі документи розглядає особисто фонд. І вони ухвалюють рішення особисто щодо заселення кожної родини”, – каже перша заступниця боярського міського голови Тетяна Кучкова.
Між будинками розміщені дитячі майданчики, посаджені дерева, є газон, парковки. Є навіть власне озерце з рибою. Це зовсім не схоже на тісні українські спальні райони
Багатоповерхівок тут не має – лише двоповерхові будинки та одноповерхові дуплікси на дві родини. В одному з них мешкає Микита з родиною із Северодонецька. Це помешкання родина переселенців, як і всі тут, отримала безкоштовно на 5 років.
“Нам сказали, що до 5 років ми тут будемо мешкати і кожен місяць будемо перепідписувтаи договір. Платити будемо лише за комунальні послуги і прибудинкову територію”, – каже Микита
Директорка фонду пояснює: 5 років є достатнім строком, щоб стати на ноги. Так& вирішила засновниця фонду – українка, яка 20 років живе в США, та основний донор проєкту –амеркианець-мільйонер з Юти Делл Лой Хенсон. На честь якого й назвали містечко.
Усі працездатні мають працювати – це умова від фонду. А ще: не повинні мати власного житла на вільній території України.
“Там були такі історії – ми ридали всім офісом. Ридали ми, ридали американці. Витратили купу часу. Потім ми починаємо перевіряти документи для поселення – підняли майнові права а у них квартири. А писали – останній кусок хліба доїдають. Навіщо ви нам брешете? Це демотивує страшно! Але потім знайомишся з людьми, яким дійсно треба допомога, і в тебе виростають крила”, – розповідає директорка благодійного фонду Тетяна Рябоволова.
Заявок вже понад 7 тисяч. Їх детально розглядає комісія спочатку в Україні, потім у США.
Вже майже два роки родина Микити з Северодонецька поневірялася арендованими квартирами. Напередонні вторгення вклали всі кошти в товар – мали магазин. А заощадження – в ремонт придбаної перед війною квартири. Все втратили. Залишилися з боргом. Микита волонтерив і брався за будь- який підробіток. А коли побачив оголошення про житло для переселенців – заповнив анкету.
“Я написав історію нашої сім'ї. Фото наше відправив і забув про це. Пройшло кілька місяців. Дзвінок, я беру трубку. Кажуть, що нас обрали і дають буинок з гаражем. Чесно, я не повірив, чекав підвох”, – розповідає Микита.
На новосілля особисто прилетів з Америки меценат Хенсон. Він особисто вручив ключі кожінй родині. Все збудовано з урахування можливих обстрілів. Усі двоповерхівки мають укриття. Містечко оснащене великим промисловим генератором.
На другому поверсі в одній з квартир живе родина з Маріуполя. Росіяни розбомбили їхній дім, обікрали. Маріупольці кажуть: тут добре, але мріють про повернення до рідного міста.
“Війна наше місто застала дуже швидко, на третій день уже ми ховалися в підвал. Два тижні прожили в підвалі. У нас не було ні світла ні газу ні води. У нас влучила ракета просто в будинок”, – розповідає інша переселенка з Оріхова Наталія.
Пояснення такої щедрості спонсора можна шукати різні – від альтруїзму та релігійності до податкових пільг для меценатів. А точно відомо одне: приватна благодійність – невідємна частина суспільної культури США. Просто це – ознака дорослого суспільства.
Раніше стало відомо, скільки в Україні переселенців.
Читайте також:
