Журналісти The Washington Post поспілкувалися з трьома українськими підлітками, які зуміли повернутися додому, і дізналися страшні подробиці їхнього викрадення. Саме історії стануть важливими для притягнення керівництва держави-агресора до відповідальності.
Видання пише про історії трьох підлітків.
Ростислав Лавров
Лавров побачив зниклий плакат в Інтернеті за 1000 миль у Києві, де його телефон постійно дзвонив. Спочатку дзвонив директор школи, якого його російські чиновники змусили навчатися в Криму.
“Де ти?” вони хотіли знати.”Я в Україні”, — відповів він. Його ім'я не було зареєстроване під час перетину жодного кордону. Люди, яких він знав, матимуть через це неприємності, попереджав директор, а вчитель, який випадково позначив його присутнім у класі в день, коли він пішов, може навіть потрапити до в’язниці.
Лавров, який родом із села в Херсонській області України, яке минулого року було окуповано російськими військами, вибачився, але відмовився відповідати на їхні запитання. Він не розповів їм, як втік зі своєї кімнати в гуртожитку, і не поділився подробицями своїх подорожей на машині та потягу через Росію та Білорусь, перш ніж пішки перетнути Україну, тримаючи в руках свідоцтво про народження як доказ українського громадянства.
Натомість хлопець надіслав російському поліцейському зневажливий доказ того, що нарешті опинився у своїй країні: селфі з міткою часу з Майдану — центральної площі Києва, де десять років тому українці зібралися на знак протесту. Це символ прагнення України звільнитися від російського впливу та приєднатися до Європейського Союзу.
Богдан Єрмохін
Зіштовхнувшись із величезним тиском у зв’язку з проблемою зниклих дітей — ордер на арешт не дозволяв російському президенту Володомиру Путіну їздити на зустрічі з іншими світовими лідерами. Росія нещодавно поступилася в кількох випадках, дозволивши кільком дітям повернутися в Україну за посередництва Катару.
Серед них був 17-річний Богдан Єрмохін, український сирота з Маріуполя, який був переселений до Росії, а потім отримав російський паспорт, який, за словами Росії, він прийняв добровільно. Його український адвокат сказав, що, живучи в Росії, він отримав повістки про взяття на облік у російському військовому відомстві, запит, який Росія назвала стандартним для всіх хлопців з російським громадянством, яким в країні виповнилося 18 років.
Росія наполягає на тому, що захищає дітей, дотримується законів і допомагає родинам возз’єднатися, коли це можливо.
У справі Єрмохіна в Кремлі заявили, що російські війська знайшли його “бездоглядним” у Маріуполі 2022 року та передали під опіку російській родині.
Його від'їзд був “врахований однозначною позицією Росії в питанні возз'єднання дітей з родичами, розлученими в період проведення спецоперації”, – сказала вона.
Український омбудсмен Дмитро Лубінець, чий офіс відповідає за переговори щодо повернення дітей в Україну, заявив, що Україна не визнає російський паспорт Єрмохіна як законний і що прийняття російської ідентифікації часто є “механізмом виживання” для людей, які проживають на тимчасово окупованій території або переїхали до Росії. T
Хлопець жив у Херсонській області зі своєю бабусею, але вона померла за кілька місяців після початку окупації. Мати 16-річного хлопця госпіталізували із тяжким психічним захворюванням, батька він ніколи не знав. Якийсь час він жив сам, але до нього прийшли російські військові і змусили їхати спочатку до Херсона, а звідти – до “табору відпочинку” в Криму.
Росіяни намагалися змінити хлопцю громадянство, але згодом Ростислав втік із гуртожитку, де його утримували, та повернувся додому. Він добирався автостопом і залізницею. При цьому окупанти десятки разів дзвонили підлітку, погрожуючи “наслідками” його знайомим. У відповідь він скинув російському міліціонеру фото із Майдану Незалежності у Києві.
Забезпечення звільнення Єрмохіна “було одним із найважчих випадків” війни, сказав Лубінець, додавши, що готовність Єрмохіна сказати російським офіційним особам, що він хоче повернутися додому, незважаючи на ризики, зробила його “героєм”.
Омбудсмен висловив надію, що розголос навколо справи Єрмохіна може спонукати інших українських дітей у Росії також висловитися та знайти шлях назад в Україну.
Діана з Херсона
Так само було з Діаною, якій зараз 16 років, і з міркувань безпеки її впізнають лише по імені. Коли російські війська захопили Херсон, вона навчалася у восьмому класі і жила з дідусем і бабусею.
Протягом семи місяців вона знаходила власні способи повстати проти російської окупації. Коли знову відкрилися школи і їй довелося йти на урок історії Росії, вона заглушила уроки вчителя музикою, приховавши навушники волоссям. Коли російські солдати турбували її на вулиці, вона час від часу відповідала їм. Тому, коли директор її школи натиснув на неї та двох її найкращих подруг, Соню та Машу, відвідати табір у Росії на 10 днів у жовтні минулого року, вона спочатку відмовилася.
Вимоги стали більш наполегливими. Директор школи наполягав, що це зроблено для їхньої власної безпеки, і тиснув на трьох дівчат, щоб вони підписали листи дозволів, призначені для їхніх опікунів, сказала Діана. Підроблені документи дозволили їм потрапити до табору поблизу російського міста Краснодар. Після того, як вони підписали контракт, Діана згадувала: “Він сказав: “Досить добре! Дай сюди!”.
14 жовтня 2022 року троє дівчаток сіли в поїзд разом із сотнями інших дітей, приблизно від 6 до 18 років, думаючи, що їх не буде на 10 днів, сказала Діана. Інші на борту сказали, що чули, що це три тижні.
“Ми сидимо в поїзді, і… Соня каже: “Я думаю, щось не так”, – згадувала пізніше Діана. Вона спробувала її заспокоїти. Але минули тижні, а дівчата все ще сиділи в таборі, прикуті до своїх телефонів, щоб стежити за повідомленнями про те, що українські війська наступають на їхнє рідне місто.
Подібні сцени розгорталися в таборі, де застрягли і Лавров у Криму. За його словами, Лавров провів в одиночній камері близько дев'яти днів в якості покарання, в тому числі за те, що не виконав гімн Росії.
Нагадаємо, російські загарбники продовжують незаконну депортацію українських дітей в Росію з окупованих територій України.
Читайте також:
