6 грудня 2023 року святкують День Збройних сил України. Цей час – один із найважчих періодів у сучасній історії України: триває активна фаза 10-річної війни Росії проти України.
Кореспондентка ТСН Наталія Нагорна пригадала, як в Україні розвалювали пострадянську армію та майже заново відроджували українське військо.
Армія УНР
6 грудня 104 роки тому почався Перший зимовий похід армії Української народної республіки. Це були часи, які узагальнено називали національно-визвольною боротьбою.
“Складний історичний період, коли українська армія воює проти значно сильніших противників, коли боротьба йде в повній безнадії та за тотального дефіциту зброї, а політики б'ються за посади замість того, аби боротися за збереження державності. Все це вже було з нами сотню років тому”, – зауважує Наталія Нагорна.
Українська армія програла в тому великому спротиві, потрапивши під радянську окупацію. Це сторінки історії, які “совєти” намагалися стерти з національної пам'яті. Але історія повторюється, і через повномасштабну війну Росії українці знову беруться до зброї.
Українська армія 1991 року
1991 рік – офіційний рік народження сучасного українського війська. На той момент наша армія – у трійці найнебезпечніших у світі, адже нам дістається у спадок радянський ядерний арсенал. Росіяни намагаються його забрати собі, Сполучені Штати пропонують знищити. Україна погоджується на роззброєння і це не приносить їй жодного зиску – хіба Будапештський меморандум, який зобов'язує поважати суверенітет і кордони України. Серед підписантів – Росія, Сполучені Штати та Велика Британія.
У пострадянській Україні всім “не до армії”. План її розвитку висить у музеї війни – він написаний російською мовою.
Військові 90-х – бідні й голодні, в пошуках підробітку та в очікуванні щомісячного пайка. Виживають за рахунок городів чи родичів у селі та досі носять ще радянський камуфляж “дубок”. У війську – дідівщина, від армії намагаються “відкосити”. Бо навіщо витрачати час, ми ж такі мирні і ні з ким не збираємося воювати.
Скандали за участі української армії та занепад ЗСУ
З випусків новин здається – наша армія небезпечна для нас самих. Квітень 2000 року – під час навчань ракета “Точка-У” влучає у 9-поверхівку в Броварах. Тоді загинуло троє людей.
2001 рік – під час спільних навчань з РФ ракета збила цивільний літак “Тель-Авів – Новосибірськ“. Тоді у трагедії намагаються звинуватити Україну.
Липень 2002 року – святкування ювілею 14-го авіаційного корпусу. Тоді у Скнилові біля Львова під час авіашоу гинуть 77 людей, ще 250 зазнають поранень.
Україна опиняється у світових скандалах: армію звинувачують у продажі зброї за кордон у той час, як у самій Україні складнощі з кордонами – росіяни намагаються побудувати дамбу до острова Тузла. Також вибухають склади з озброєнням, літаки ріжуть на брухт.
Від 2002-го до 2008 року українська армія бере участь у нашій наймасштабнішій миротворчій місії – війні в Іраку. Там гинуть 18 українських воїнів і ще 4 десятки дістають поранення. У цей самий час в Україні масово утилізують боєприпаси – аби не вибухали.
Грошей на армію обмаль, бракує навіть на електрику: в казармах чергують не з автоматами, а з ліхтариками. Останні перед початком війни два міністри оборони – росіяни. 2013-го заявляють – це останній призов в армію.
Відродження ЗСУ та АТО
Проте окупація Криму змінює все. Російські загарбники під лозунгами “їх там нєт” заходять на півострів, нападають на українські судна – українські моряки зустрічають їх із палицями в руках. Півострів анексовано, не у всіх військових стає мужності не зрадити присягу. Згодом починається війна на сході України.
До розваленого, роззброєного, бідного війська йдуть мобілізовані – але війну війною не називають, лише АТО. Тоді після року служби можна демобілізуватися або укласти контракт.
6 мобілізаційних хвиль – і Україна нарешті матиме контрактну армію, тобто вже професійну, яку вчили на полігонах і вишколювали в шанцях.
Станом на 2015 рік кількість Збройних сил зростає до 250 тисяч. З армії щойно починають прибирати радянські символи та назви.
Військо рятують волонтери – бійцям на передову везуть взуття та набої, консервацію і листи від дітей. Розконсервовується зброя, уперше йдуть у бій старі танки та гаубиці, які раніше використовувалися лише під час навчань. Поряд із синьо-жовтим прапором тепер ще й червоно-чорний – стяг національно-визвольної боротьби. Поруч із мобілізованими та контрактниками – добровольці, воюють неоформленими, але вмотивовані й завзяті.
Форму для військових шукають по всьому світу, вже влітку 2014 року нова форма – “піксель” – спочатку неякісна, швидко згорає.
Тоді ж заявляють про можливості використання на фронті нового озброєння – дронів. Перші дрони незграбні, картинку дають погану і незрозуміло, наскільки ефективно їх зможуть застосовувати.
Під час АТО з'являються культові об'єкти оборони. Їхні назви лунають з екранів і примушують хвилюватися, а саме: Донецький аеропорт, Дебальцеве, штурм Авдіївської промзони, шахта Бутівка.
Тисячі українських військових стають заручниками – повернення військових з полону вимагають їхні рідні. Кожне повернення додому – як перемога.
У Мінську намагаються домовитися про перемир'я. По кілька разів на рік оголошуються – то шкільне, то хлібне, то різдвяне, то ще якесь. Світові спостерігачі слідкують, щоб не стріляли. Кілька разів намагаються відвести від тимчасової лінії розмежування озброєння, постійно зменшуючи дозволені калібри. Як Україні оборонятися – вирішують за нас. Точкові сутички знову і знову розпалюють локальні бої.
ООС в Україні
2018 року оголошують про закінчення антитерористичної операції. Тоді починається ООС. Управління війною переходить від Служби безпеки до Генерального штабу.
В листопаді 2018-го росіяни захоплюють три українські судна в Керченській протоці – буксир “Яни Капу”, артилерійські катери “Бердянськ” і “Нікополь”, 24 моряків потрапляють у полон, з них шестеро – поранені. Це перший випадок, коли Росія вчинила військову агресію проти України не ховаючись, під своїм прапором.
Кількість загиблих за час АТО–ООС нараховує близько 4,5 тисячі – точної кількості немає. Фото загиблих можна побачити на стіні пам'яті.
Навесні 2021 року Росія починає нарощувати своє угруповання на українському кордоні з Білоруссю. Розвідки світу починають попереджати Україну – це не просто навчання, це підготовка до вторгнення та повномасштабної війни.
Початок великої війни Росії проти України
Початок 2022-го – нервовий. Армія готується до війни, бійці освоюють новітнє західне озброєння, зокрема протитанкові комплекси Javelin і NLAW. Найпопулярніший жарт лютого – “чи не могли б росіяни скинути повний розклад вторгнень, скільки можна нас лякати“.
Вторгнення чекають 16 лютого, але день минає відносно спокійно, 17 лютого в Маріуполі вище командування заявляє – нема приводів для хвилювань.
19 лютого 2022 року президент Сполучених Штатів Джо Байден заявляє – Путін точно нападе. Дипломатичних способів уникнути вторгнення немає.
Вранці 24 лютого Путін дає наказ розпочати вторгнення, але навіть тоді не називає це війною, а – “СВО”.
Українська армія приймає бій. Черги до військкоматів вишиковуються під виття сирен і звуки вибухів. По всій країні летять ворожі крилаті ракети, російські літаки завдають авіаударів, з усіх кордонів суне ворожа навала.
Починається новий відлік війни – от уже сьогодні 651-й день повномасштабного вторгнення, хоча спротив російській агресії триває десятий рік.
Повномасштабна війна Росії проти України
Здобутки української армії тепер рахують щодня – скільки окупантів знищено, скільки техніки спалено, скільки літаків і вертольотів збито. Статистика, якої немає – скільки загинуло військових, скільки їх у полоні, скільки загинуло цивільних. Ця кількість – це сотні тисяч понівечених життів.
Росія показує, що у війні проти України для неї не існує правил. Кількість героїв України – безпрецедентна, 196 зірок за 2022 рік, 138 – уже цьогріч. Більшість – посмертно.
До України їде військове устаткування з усього світу. Спочатку це старе радянське – те, чим вміють користуватися наші військові.
Користуватися новим доводиться вчитися за кордоном – українські полігони під постійними обстрілами. Росія цілить по казармах і навчальних центрах.
Свої полігони віддають для українських оборонців Британія та Німеччина. Допомагають інструктажем. Якщо 2014 року армія вдягла всі камуфляжі світу, то починаючи від 2022-го прийняла все, що дали.
Переламати перебіг війни влітку 2022 року допомагають HIMARS. Порятунок від ракет – Stinger і Patriot. Військо дуже чекало на Bradley, Leopard та Abrams.
Ракети Storm Shadow дістають ворога на великих відстанях, рятуючи пілотів від прямого контакту з російською ППО.
Українська армія народжує нові легенди. Небо над столицею захищає “привид Києва”. В небо повернулися, здається всі, хто колись літав.
Вдається потопити флагман російського флоту крейсер “Москва”. На початку квітня вдається звільнити Київщину, Чернігівщину, Сумщину, Житомирщину. Вже у травні війська виходять на кордон із Росією на Харківщині.
Важкі битви на фронті
Серед найважчих боїв – Луганщина, яка майже повністю окупована. Місто Попасна знищене вщент, бої за Лисичанськ і Севєродонецьк приносять шалені втрати і росіянам, і нам.
Найжорстокіша та найкривавіша бійня дістається гарнізону “Маріуполь”. У квітні та травні 2022 року українські військові у найгарячішій точці планети – тотальне оточення, обстріли з авіації, кораблів та артилерії.
Про бої на “Азовсталі” колись точно напишуть підручник із військової справи – як тримати оборону на стратегічному підприємстві часів “Холодної війни”. Згодом оборонцям “Азовсталі” дають безпрецедентний наказ – зберегти життя і здоров'я, здавшись у полон із подальшим обміном.
Росія порушить домовленості про обмін – більшість оборонців і досі в казематах. Більш ніж пів сотні захисників загинули під час теракту в Оленівці.
Осінь 2022 року: звільнення Харківщини та частини Херсонщини
Восени 2022-го вдається звільнити Ізюм, Балаклію, Куп'янськ, відігнати ворога від Лимана, зупинити наступ на Краматорськ і Слов'янськ.
На півдні ворогів вдається зупинити аж біля Вознесенська – тут у військових знову новий тип війни і новий виклик. Армія України раніше воювала в лісах та ярах Донеччини, а південь – суцільні поля.
На окупованих територіях – партизанський рух. Люди, не маючи змоги піти до війська, чинять диверсії в тилу ворога. Найбільше партизанів у Херсоні та Бердянську.
В листопаді українські військові заходять до Херсона. Це дає нові сили війську – солдати та офіцери бачать і відчувають, як сильно на них чекали.
Війна 2023 року: дрони та підступність Росії
В небі – війна дронів. Тепер кожен бій у центральних штабах бачать у прямому ефірі – очі командувачів постійно в небі.
Спочатку головну ставку роблять на Bayraktar, але навіть маленькі дрони з прикрученими боєприпасами стають загрозою з неба.
Дрони зростають – зростає і кількість вибухівки, яку можна скинути на ворога. Найбільша загроза для всіх 2023-го – FPV дрони. Маленькі, прудкі, небезпечні, відносно недорогі. Коли один такий за 500 доларів може спалити танк за мільйони.
Росія використовує проти нашої армії заборонене конвенціями озброєння, не гребує екоцидом, знищуючи Каховську ГЕС і затоплюючи території, аби зупинити контрнаступ. Армії доводиться прокладати свій шлях уперед через тотально заміновані поля і посадки. А ще м'ясні штурми – так їх називають наші військові, коли проти них замість техніки хвилею за хвилею йдуть окупанти.
“Свій 32-й день народження армія незалежної України зустрічає у надскладних умовах – коли противник штурмує Авдіївку, тисне під Бахмутом і вкрай важко на лівому березі Дніпра. Щодня втрачаючи сотні бійців, з дефіцитом снарядів, тримаючись на виснаження у нелюдських умовах. Вони тримають на своїх плечах найдовшу лінію фронту у світі, найпотужнішу війну цього тисячоліття. Щоб жертва тих, хто загинув, була не марною. Бо саме від війська сьогодні залежить, чи буде у нас Україна завтра”, – наголошує Наталія Нагорна.
▶ На YouTube-каналі ТСН можна переглянути за цим посиланням відео: ТСН 07:00 за 6 грудня 2023 року | Новини України
Нагадаємо, росіяни похвалилися знищенням Leopard 1 на фронті, в ЗСУ розповіли, яка доля танка та його екіпажу.
Читайте також:
