А, рано чи пізно, Путін і білорусів мобілізує на війну. Й українців також, якщо ми впадемо. Це лише питання часу, якщо його не зупинити.
Всесвітній російський собор, на якому нещодавно виступав Путін, заборона абортів, яка світить Росії, переписування підручників з історії та військово-патріотичне виховання у школах – все це свідчить про підготовку Росії до довгої війни, й не лише проти України. У Польщі та країнах Балтії вже готуються, про що кажуть публічно.
Так видається, що після невдалого походу Пригожина на Москву в червні цього року, а також після підриву росіянами дамби Каховської ГЕС, в ключових західних столицях вирішили: хай вже Путін у Кремлі, ніж якісь божевільні, які можуть перетворити світ на ядерний попіл. Хоча ще наприкінці березня 2022 року, коли Київ встояв, президент США Джо Байден заявляв, що Путін не може залишатися при владі в Росії. Схоже, що наші західні партнери не проти й перемовин із Путіним про врегулювання війни, до якого Україну схилятимуть все більше на тлі скорочення збройної допомоги.
Генсек НАТО Єнс Столтенберг закликає підготуватися до поганих новин з України. Західними медіа шириться порція зради – статті й авторські колонки про те, що Путін виграє цю війну. У Washington Post вийшла величезна стаття про розбір літнього контрнаступу України, який не досяг мети, – дійти до Азовського моря, перерізавши Росії сухопутний коридор від окупованого Донбасу до Криму. Проте кілька десятків американських та європейських посадовців, які давали свої оцінки для цієї статті, чомусь не покладають провину на себе. Зокрема, як без хоча б паритету з росіянами в авіації, артилерійських снарядах, дронах та РЕБ, українці могли дійти до адмінмежі з Кримом?
У цьому тексті ТСН.ua зібрав основні тези, які звучать від західних медіа та посадовців на закритих зустрічах, чому Захід швидше за все схилятиме нас до заморозки війни та переговорів із Путіним, та які три ключові фактори до цього призвели.
Пошук винних: Захід вірив у диво, не даючи нам зброї
Україна та Захід потрапили в пастку власних завищених очікувань від результатів літнього контрнаступу. Зараз західні військові аналітики й експерти прямо кажуть: Київ не досяг суттєвого прориву через брак зброї, яку союзники поставили невчасно, й до того ж не в повному обсязі. Проте на Заході чомусь вірили, що Сили оборони України, як і восени 2022 року, продемонструють диво, й без авіації, достатньої кількості боєприпасів і всього іншого дійдуть до узбережжя Азовського моря й адмінмежі з Кримом.
А от щодо півострова, то на Заході, надто в США, ніколи й не розглядали його звільнення реалістичним. Максимум – це лінія розмежування на 23 лютого 2022 року. Вважалося, що українська армія доходить до Криму, стає в оборону, й це вже само по собі сильна переговорна позиція Києва з Москвою. Проте, так не сталося. Як Захід, так й Україна, судячи з усього, недооцінили міцність “лінії Суровікіна” – оборони, яку на фронті побудувала Росія, поки Київ готувався до контрнаступу.
За інформацією The Washington Post, Київ і Вашингтон кардинально розходилися в думках щодо часу та місця початку контрнаступу. Пентагон наполягав, що все має початися в квітні, щоб не дати можливості Росії ще більше окопатися. Українські військові наполягали, що не підуть без зброї і підготовки.
“США виступали за точковий наступ уздовж південного фронту, але керівництво України вважало, що їхні сили мають атакувати в трьох різних точках уздовж 600-мильного фронту: на південь у напрямку Мелітополя та Бердянська на Азовському морі, та на схід у напрямку Бахмута (зимову оборону якого вже багато західних аналітиків вважають помилковою, бо Україна там зазнала великих втрат – ред.)”, – пише WP.
Хоча, як дуже влучно в своєму пості на X (колишній Twitter) написав редактор німецької Bild Юліан Репке, як Україна могла перемогти Росію, коли США поставили Києву лише 31 танк Abrams із 6 тис. на балансі в Америці, з яких 2,6 тис. перебувають у бойовій готовності. Така ж ситуація й щодо далекобійних ракет ATACAMS, яких Україна отримала лише 20 (з касетною бойовою частиною й далеко не на 300 км) із більш ніж 3 тис. наявних на складах у США. Та й загалом, як свідчить статистика, ще від серпня американська військова допомога почала суттєво зменшуватися.
У статті з заголовком “Путін, здається, виграє війну в Україні – поки що”, від якої на перший погляд віє зрадою, насправді міститься правильний заклик до Заходу, надто Європи, нарешті прокинутися.
По-перше, припинити загравати з Китаєм і нарешті визнати, що Пекін давно й багато допомагає Путіну у війні проти України. Західні уряди дуже добре знали, що Росія отримала китайську інженерну техніку для побудови “лінії Суровікіна”. До того ж, без мовчазної згоди Пекіна, Росія б не отримала понад мільйон артилерійських снарядів від Північної Кореї. Плюс, з’являється все більше свідчень, що росіяни на передовій використовують саме китайські снаряди, в той час як захід продовжує повторювати, що Пекін ще не перетнув червону лінію, адже прямої військової допомоги Росії Китай не надає.
По-друге, нарешті санкціонувати схеми подвійного експорту через Вірменію, Туреччину, Казахстан, Киргизстан та інші країни, які допомагають Росії отримувати підсанкційні західні комплектувальні для своєї оборонки; а також обрізати Москві можливості продажу нафти й газу в обхід санкцій. ТСН.ua вже писав, що лише в жовтні цього року Москва подвоїла прибутки від продажу енергоносіїв до $18 млрд. І це лише за один місяць. А США досі не можуть ухвалити пакет допомоги Україні на 2024 рік на $61 млрд, що трохи більше, ніж три місяці нафтових і газових надприбутків Росії.
Єднання навколо Путіна: більшість росіян підтримують війну
Захід потрапив у власну ж пастку хибних очікувань щодо можливих змін всередині Росії. Так, надії на це мала й Україна у міру збільшення кількості загиблих росіян у повномасштабній війні. Проте путінський режим виявився стійкішим. Під кінець другого року повномасштабної війни триває подальша консолідація російських олігархів і населення, які підтримують війну й вбивства українців, навколо політики Кремля. Про це зокрема писали The Washington Post і поважний американський аналітичний центр Atlantic Council, посилаючись на дані опитувань і фокус-груп російського центру Карнегі та “Левада-центру”, за якими 68% росіян підтримують продовження війни, бо, на їхню думку, вони виконують месіанську місію.
Чи можна довіряти цим даним, особливо, коли йдеться про “Леваду”, яка повністю підпорядкована Кремлю? Навряд. Проте, якби відсоток росіян, які проти війни, був значно вищим, ми б вже це якось помітили, зокрема й на фронті. У своїй колонці для Atlantic Council редактор служби UkraineAlert у цьому аналітичному центрі Пітер Дікінсон слушно зауважує, що понад мільйон росіян (хоча реальна цифра набагато більша – ред.), які втекли з Росії після повномасштабного вторгнення та оголошення Путіним першої великої хвилі мобілізації у вересні 2022 року, не хочуть публічно висловлюватися проти війни.
“Незважаючи на те, що вони не стикаються з жодними обмеженнями, які діють у самій Росії. Хоч у багатьох містах Європи є великі російські діаспори, від лютого 2022 року було дуже мало антивоєнних мітингів або будь-яких інших спроб громадян Росії протестувати проти вторгнення. Коли росіяни у Фінляндії нещодавно мобілізувалися на протести , це було для того, щоб поскаржитися на тимчасове закриття деяких пунктів пропуску на кордоні з Росією”, – пише Пітер Дікінсон.
Російські “експерти” кажуть про месіанство, в яке Кремль змусив повірити росіян. Проте, насправді, відбулася ще одна річ, якої досяг режим на міжнародній арені. Путіну вдалося переконати Захід, що краще ніж вже він у Кремлі, ніж божевільні на кшталт Гіркіна чи Пригожина. Це не дуже хороший сигнал для України, адже в якийсь прекрасний момент наші союзники, зменшуючи військову й фінансову допомогу, можуть тиснути на Україну щодо початку переговорів із Путіним.
Переговори й заморожування: Захід згоден на Путіна в Кремлі
Гірка правда як для України, так і для Заходу в тому, що Росія адаптувалася до ведення тривалої війни. До того ж, а американські видання про це пишуть вже доволі відкрито, західні керовані снаряди Excalibur, керовані бомби JDAM чи навіть ракети GMLRS до HIMARS зараз не такі вже й ефективні через потужні російські засоби РЕБ. Не кажучи вже про відносно дешеві FPV-дрони, якими знищується дороговартісна західна бронетехніка.
“Небо над полем бою зараз заповнене російськими безпілотниками. Навколо Бахмута, за оцінками українських військових, Росія розгортає їх вдвічі більше. Зростальний успіх Росії у війні безпілотників частково пояснюється щільністю систем РЕБ , які вона здатна використовувати завдяки рокам інвестицій у цю галузь”, – пише The Economist.
Україна має власні розробки систем РЕБ. Проте це завжди питання інвестицій, політичної волі та відповідальних за це осіб. Бо під кінець другого року повномасштабної війни ми чомусь не маємо власних систем РЕБ у достатній кількості. Захід тут теж нам мало в чому допоможе, принаймні поки що, адже це питання передачі технологій і експортного контролю, на що союзники швидше за все не підуть, побоюючись, що вони можуть потрапити до рук росіян, а потім і китайців.
Цього літа, коли стало зрозуміло, що контрнаступ України буксує, Київ запросив у Заходу, надто у США, протимінні й засоби РЕБ, включаючи велику інженерну техніку для розмінування, далекобійні ракети та більше F-16. Проте політично тоді у Вашингтоні вже наростав розкол, і від серпня військова допомога США суттєво скоротилася. ЄС, допомагаючи Україні, завжди озирався на Америку. Яскравий приклад – ухвалення канцлером Шольцем рішення про постачання нам танків Leopard лише після рішення президента Байдена щодо танків Abrams. Тому, сподіватися, що ЄС перекриє брак допомоги США, не доводиться.
Відтоді політичний розкол у США переріс у справжню кризу. Вже протягом чотирьох місяців Конгрес не може ухвалити федеральний бюджет на 2024 рік, де для України передбачено понад $60 млрд. Адміністрація Байдена хотіла пов’язати пакет допомоги Україні з грошима на Ізраїль та Тайвань. Проте республіканці вперлися щодо питання кордону з Мексикою й збільшення видатків на безпеку там. А для демократів це принципове питання – вони не бачать у цьому проблеми. Тому в середу, 6 грудня, Сенат швидше за все, провалить голосування за спільний пакет допомоги Україні, Ізраїлю та Тайваню. Та й до кінця грудня Конгрес навряд чи проголосує чи федеральний бюджет на 2024 рік, надто окремий чи спільний з іншими країнами пакет допомоги Україні.
Білий дім надіслав лідерам Конгресу листа, що гроші на військову допомогу Україні майже вичерпані, що “загрожує поставити Україну на коліна на полі бою”. Ні для кого не секрет, і військові про це прямо кажуть, що на фронті вже є дефіцит боєприпасів, особливо калібру 155 мм. До березня 2024 року ЄС не зможе поставити нам обіцяний мільйон артилерійських снарядів. А без американської підтримки не вистачатиме й ракет для ППО.
У міру зростання втоми, й, що найстрашніше, зневіри, від війни, як на Заході, так і в Україні, зокрема й в лавах ЗСУ, на цьому тлі в США, Великій Британії та ЄС все гучніше лунають голоси про необхідність починати переговори з Росією й заморожувати війну, бо на полі бою, на їхню думку, глухий кут. Ці голоси стали ще більш переконливими після початку конфлікту між президентом Зеленським та генералом Залужним, про який активно пишуть українські медіа. Дехто на Заході навіть впевнений, що з Путіним (а вони, на відміну від України, не списують його з рахунків і готові вести з ним переговори) можна домовитися про відхід на позиції 23 лютого 2022 року.
Це повна нісенітниця – Путін на це ніколи не погодиться. Профільний комітет Держдуми вже схвалив до першого читання проєкт закону, який скасовує сухопутний кордон Криму з Україною та закріпляє за Азовським морем статус внутрішнього. Тобто, до “виборів” Путіна 17 березня 2024 року Росія офіційно хоче анексувати ще й Азовське море та Керченську протоку. Проте, в цьому немає нічого нового. Рівно рік тому Путін вже згадував Петра І, який начебто боровся за те, щоб Азовське море стало внутрішнім морем Росії, приписуючи собі ці здобутки.
У тому чи тому вигляді Конгрес США проголосує допомогу Україні в січні-лютому наступного року. Проте, як зазначає CNN, це зовсім не означає, що після президентських виборів у США в листопаді 2024 року (а Путін на них дуже чекає), де може перемогти Дональда Трамп чи хтось інший від республіканців, військова й фінансова допомога Україні збережеться на чинному рівні. На цьому тлі західні аналітики вже радять подумати над стратегією довгострокового стримування Росії. Проте забувають додати – руками й життями українців.
“Перш ніж Україна почала контрнаступ у червні 2023 року, Вашингтон висловлював оптимізм, що українська армія зможе швидко досягти великих військових успіхів і забезпечити Києву сильнішу позицію на переговорах, щоб змусити Москву піти на поступки. Цього не сталося, й великі надії змінилися сумними розповідями про безвихідь”, – йдеться у статті Foreign Affairs “Стратегія стримування для України”.
Це хибна стратегія. Як і слоган Адміністрації США про підтримку України “так довго, як це буде потрібно”. У великій статті чотирьох авторів теж на Foreign Affairs, одним із яких є колишній командувач військ США в Європі Бен Годжес, зазначається, що Захід має зробити все, щоб допомогти Україні перемогти Росію якомога швидше. Потужним сигналом про це буде надання Силам оборони України далекобійних засобів для знищення чи пошкодження Керченського мосту до президентських “виборів” Путіна, які припадають якраз на десяту річницю окупації Криму.
“Ракети ATACMS могли б дозволити Україні регулярно вражати більш вразливі прольоти мосту, змусивши охорону та ремонтні бригади бути присутніми та пильними та збільшити матеріально-технічний тягар для Росії. Хоча вони не перервуть назавжди цю важливу лінію постачання, але такі атаки послаблять стратегічну перевагу, яку російська військова машина отримує від окупації півострова. Чим більше ракет буде надано Україні, тим швидше вона може обірвати російську оборону та створити умови для майбутніх наступальних здобутків”, – йдеться в цій статті.
Але тут постає просте запитання: чи зацікавлені в цьому США, якщо вони вирішили зберегти Путіна в Кремлі й дати йому спокійно пройти його “вибори”? Здається, що відповідь очевидна, бо Україна досі не має ні ATACAMS на 300 км, ні німецьких ракет TAURUS.
