Герой України Валерій Кучеренко – молодший сержант 68-ї окремої бригади. У жовтні 2023 року він під час тяжких боїв на Луганщині втратив обидві руки та досі проходить лікування. Одна із мрій військового – обійняти своїх маленьких донечок, а тому він потребує протезування.
Про це він розповів в інтерв'ю кореспондентці ТСН Наталії Нагорній.
Як Валерій Кучеренко потрапив на війну 2015 року
Валерій Кучеренко каже, що він від дитинства мріяв стати військовим. 2013 року він пішов на строкову службу. 2014 року через напад Росії розпочалась Антитерористична операція. Тоді ж Валерій просився на передову.
“Я підписав контракт, просив у начальства, щоб мене відправили в якусь з бойових бригад на передову. Мені відмовляли, два рази відмовили, я вже змирився з цим. Але через рік, початок 15-го року, формувалася нова 53 бригада. Мене наказом туди відправили. На той час я взагалі про війну нічого не знав. Скажімо так, учився з нуля”, – каже військовий.
Там Валерія призначили радистом-навідником БТР-60. Він зізнається, що нічого про це не знав, а тому навчався усього самостійно – в Інтернеті та з підручників.
“Мені тоді це все цікаво було. Я тоді молодий, 20 років. Мені цікаво. Коли перший обстріл був, звісно, не найприємніше відчуття було”, – каже він.
Військовий згадує – тоді біля них “прилетів” снаряд, далі заходила ворожа ДРГ. Спочатку він не зміг зорієнтуватись, проте інші військові допомогли і захисники відбили штурм.
Родина захисника
У Валерія є дружина Вероніка та дві маленькі донечки – Валерія та Олександра. Чоловік згадує, що він запропонував дружині вийти за нього під час однієї із відпусток. Тоді йому організували навіть традиційне сватання – наречена повинна була винести або хліб – як згоду, або – гарбуз. Так пара одружилась.
Після демобілізації Валерія родина жила звичайним цивільним життям. Чоловік згадує, що 2-3 місяці після демобілізації йому було складно, проте згодом звик.
Початок повномасштабної війни
Початок війни Валерій разом із родиною – дружиною та двома дітьми зустріли вдома. Чоловік відвіз рідних до безпечного місця та пішов до військкомату. Спочатку його не брали до армії, адже було багато добровольців. Тому він був у територіальній обороні. Герой України згадує, що в той час усіх надихали черги у військкоматах, але зараз усе вже змінилось.
“Люди зрозуміли, що таке справжня війна. Можливо, злякались. Можливо, у когось є деякі інші мотиви. Я стверджувати за кожного не можу”, – каже він.
У травні 2022 року він потрапив на фронт і усвідомив, що порівняно з 2015 роком, це набагато страшніша війна.
“Я потрапив в 68 бригаду. На той час вона вже була на території Донецької області, під Вугледаром. Вже почалися бої. Мені товариш запропонував приїхати до нього, бо у теробороні з мене мало користі. Товариш зателефонував, каже, є місце, командирове відділення, хочеш до мене? Каже, тут всі наші. Простіше служити зі своїми. Вже у хлопців багатьох бойовий досвід від 14-го року. Скажімо так, трохи важко було з місцевим населенням, тому що частина так звані “ждуни” були, частина проукраїнські були”, – згадує воїн.
Спочатку Валерій охороняв керівництво бригади, проте від 1 січня – перевівся на фронт та став штурмовиком.
Найскладніше на війні
Валерій Кучеренко зізнається, що найскладніше на війні – це повідомляти рідним про загибель їхніх близьких та дізнаватись, що когось із твоїх побратимів не стало.
Військовий зазначає, що коли йому телефонували рідні загиблих, які ще нічого не знали про трагедію, він відверто казав, що сталось.
“Я говорив правду, щоб не мучити людей. Тому що я розумів, що це важко, коли немає зв'язку із близьким. І приходилось повідомляти. Це найважче, коли не знаєш нічого. Ти вже знаєш, до чого готуватись. Загалом в мене багато товаришів загинуло”, – згадує захисник України.
Валерій на війні втратив двох найближчих побратимів – “Лиса” та “Бубочку”. Він каже, що дуже сумує за ними, адже це були добрі люди та талановиті військові.
“І на одному із штурмів загинув Миросік. Це також був першокласний штурмовик, завзятий. Скажімо так, завжди перший йшов у бій”, – каже захисник.
Найтяжчі бої та поранення
Герой України каже, що найтяжчі бої були на Луганщині. Він переконаний, що цей регіон окупантам вдалось так швидко захопити через те, що загарбники там були більш грамотні, ніж на Донеччині, і росіян було значно більше.
Поранення Валерій отримав під час штурму лісосмуги у жовтні 2023 року. Там росіяни закидали його гранатами. Навіть тяжкопораненим військовий встиг ліквідувати кількох загарбників.
“Вночі висунулись, майже дитисли. І так вийшло, що закидали мене гранатами і пошкодили руки. Встиг знищити декілька ворогів, поки мене руки відмовили. Після того, як відмовили руки, випав автомат з рук. Мене товариші вже витягнули”, – згадує Валерій.
Військовий згадує, що тоді його врятували сапери, один із яких уже загинув.
У грудні 2023 року Зеленський присвоїв Валерію звання Герой України та вручив орден “Золота зірка”.
Валерій мріє обняти доньок
Із тяжкими травмами Валерія госпіталізували до Харкова. Він втратив обидві руки. Військовий згадує, що це він пережив, бо поруч була його дружина Вероніка. Він додає, що маленьких доньок до цього було складніше підготувати.
“Я найбільше просто боявся, що мене діти боятись будуть. Але, слава Богу, доньки одразу прибігли, обняли мене”, – каже він.
Валерій Кучеренко каже, що тепер він мріє про єдине – обняти доньок, проте для цього йому потрібні протези. А ще – він дуже скучив за домом та хоче знову кермувати автомобілем.
Після протезування та реабілітації Валерій не планує демобілізуватись, а піде працювати у навчальні центри ЗСУ, де готуватиме штурмовиків і так аж до перемоги.
Збір на протези обох рук для Героя України Валерія Кучеренка:
- Банка: https://send.monobank.ua/jar/qDX37gH95
- Номер картки: 5375 4112 1072 6811
- PayPal: [email protected]
Читайте також:
