Ні для кого не секрет, якщо Росія отримає хоча б часткову перемогу у війні проти України, а так видається, що Захід не проти, щоб Київ відмовився від своїх окупованих територій, це запустить ланцюгову реакцію. Ми бачимо, як від жовтня 2023 року США намагаються не допустити початку великої війни на Близькому Сході. Пекін став агресивнішим щодо Тайбея, особливо напередодні президентських і парламентських виборів на Тайвані.
Перебуваючи на Тайвані, ТСН.ua не може сказати, що тут, особливо в Тайбеї, хтось вірить у повномасштабну війну з материковим Китаєм. Проте, якщо поїхати на острів Кіньмен, із берегів якого видно вже китайські острови, “війна” там дуже відчувається. Можливо, вона дещо туристична, адже військові тунелі, які використовувалися для малих військово-морських суден та артилерії, щоб захищатися від Китаю, тепер збирають дуже багато туристів. Проте на узбережжях досі стоять танки, гармати яких направлені в бік материкового Китаю.
Відвідуючи один із таких тунелів, українські журналісти, серед них і ТСН.ua, отримали на свої мобільні екстрене оповіщення про повітряну тривогу, яка англійською чітко попереджала про китайську ракету. Пізніше виявилося, що це був китайський супутник. Місцеві говорили, що це вперше вони отримали такі повідомлення на свої телефони від президента Тайваню. Проте, чи злякалися люди? Радше ні, кажучи, що у них тут є, де сховатися. Проте, парадокс у тому, й українці його дуже зрозуміють, що жителі Кіньмена більше тяжіють до авторитарного Китаю, ніж демократичного Тайваню.
І це вже далеко не перший випадок, коли Пекін щось демонстративно запускає в бік Тайваню. Та й сигнали, які надходять із Китаю, явно свідчать, що він нарощує свою військову потугу. Лише за кілька останніх місяців до десятка китайських повітряних розвідувальних куль літали над Тайванською протокою. Нагадаємо, що майже рік тому така куля, що залетіла до американського повітряного простору, спричинила справжній дипломатичний скандал між Вашингтоном та Пекіном.
Про ризик великої війни в регіоні, перебуваючи на Тайвані, ТСН.ua вирішив поговорити з науковим співробітником Інституту національної оборони та дослідження безпеки, доктором Джух-Шян Шеу.
– У кого ми на Тайвані не питаємо, поки тут пребуваємо, ніхто не вірить, що Китай може піти війною проти вас. Знаєте, багато українців до 24 лютого 2022 року теж не вірили в можливість повномасштабної російської війни. Але факти підготовки Москви до цього були очевидними. Сигнали з Китаю теж про це свідчать.
– Тайвань зміцнює свою обороноздатність. У той же час, звичайно, модернізує свої війська. І в той же час, звичайно, Китай також розширює та модернізує свою армію. Але щодо прогнозів їхніх спроможностей, таких як, десантні чи повітряні/вертолітні операції, вони ще не готові до справжнього вторгнення.
– Чого зараз не вистачає Китаю?
– Є кілька різних аспектів. Щодо вторгнення через Тайванську протоку, ми думаємо про десантні операції… Десантування – це завжди найважча чи найскладніша військова операція. До того ж, Китай має поєднати наступ із землі, повітря, моря тощо. А він неготовий через брак засобів і навчання. Якщо ви подивитеся на десантні навчання китайської морської піхоти, то побачите їх переважно в дуже малому масштабі, там задіяно менше ніж батальйон. А вторгнення на Тайвань потребує значно більших ресурсів.
Інша складність для десантного нападу полягає в тому, що на Тайвані є близько 14 невеличких пляжів, де можливе висадження (щоб Китай зміг налагодити лінії постачання для армії вторгнення – ред.). Але глибина та ширина там замалі. Плюс ми ж готувалися 60-70 років. І наші захисники будуть дуже раді, якщо Китай надішле лише батальйон. Все це становить велику проблему для китайської десантної штурмової операції. Ось чому, якщо вони прибудуть, їм також доведеться поєднати це з повітряними/вертолітними можливостями. Але Тайвань має дуже хорошу ППО та багато ракет. Тому зробити це їм буде дуже важко. Я б не сказав, що повномасштабне вторгнення взагалі неможливе. Але Китай не має достатньо можливостей відправити свої війська на Тайвань. Тому, думаю, вони оберуть шлях найменшого спротиву.
– Ви сказали, якщо Китай вирішить вторгнутися на Тайвань, їм потрібен бліцкриг. Це фактично те саме, що Росія мала зробити в Україні 2022 року?
– Думаю, що в перший же день росіяни хотіли захопити аеропорт “Антонов”.
– Не лише його… Отже, бліцкриг на Тайвані. Який вигляд це матиме?
– Вони мають відправити свої війська на Тайвань десантними кораблями, гелікоптерами. Але найголовніше – їм треба відправити свої війська в Тайбей і спробувати встановити свій контроль над центральним урядом, політиками, ЗМІ та усіма важливими місцями за короткий час. Але це дуже складно. Тайбей — сучасне місто. Ми маємо кілька бригад поблизу Тайбея. І, якщо ми дійсно захочемо його відстояти, якщо мобілізуємо наших резервістів (їх на Тайвані понад 300 тис. – ред.), скажу, що це буде величезний “Сталінград”. Тож, якщо, вони хочуть цьому запобігти, маю на увазі, якщо це стане “Сталінградом”, тоді Китаю буде важко перемогти. Тому їм треба провести цю операцію дуже швидко, так само, як росіяни хотіли це зробити в Україні на самому початку. Але ви бачите наслідки російського походу. Тому це дуже складно.
– Яка різниця між арміями Тайваню та Китаю: кількість, зброя та підготовка?
– Що ж, збройні сили Тайваню є досить західними. Ви ж знаєте, що майже всі азіатські військові мають набагато більш централізовану систему управління, можливо, більш-менш подібну до росіян. Ми намагаємося переводити нашу армію на західний стиль командування, що зробить її набагато гнучкішою. Але загалом ми робимо так, щоб наша доктрина була набагато більш прозахідною, як і зброя. Китайська армія набагато більше схожа на радянську. І це величезна різниця. Наприклад, під час холодної війни тайванські військово-повітряні сили контролювали всю Тайванську протоку. Протягом дуже тривалого часу вони тренувалися з ВПС США. В той час як китайські пілоти були повністю підпорядковані загальному управлінню з центру. Тому це наша перевага. А щодо техніки, то наші ВПС мають близько 140 винищувачів F-16. В майбутньому ми отримаємо ще 66 таких машин. Тому за кілька років у нас буде понад 200 винищувачів F-16. Також у нас є близько 60 французьких Mirage-2000, а також наші власні винищувачі – 130 машин. Це величезний флот, побудований на стандартах Заходу й НАТО.
– Не маю сумнівів, що ви читали статті в американських ЗМІ про корупцію в китайській оборонній промисловості, зокрема у виробництві ракет, з якою Сі Цзіньпін зараз намагається боротися. Це сигнал про те, що Китай готується до агресії?
– Дуже важко довести деякі деталі з цих статей. Щодо китайської концепції бойових дій, найважливішою є стратегія A2/AD (якій віддають перевагу росіяни, що базується на утриманні ворожих сил на великій відстані протягом тривалого часу під загрозою наземного, повітряного й морського високоточного вогню та балістичних ракет великої дальності – ред.). Тобто, є Китай і його ланцюжок першої допомоги, та всі демократичні союзники: Японія, Південна Корея, Тайвань, Філіппіни тощо. До того ж, американці мають свій 7-й флот в Японії. Але у США є набагато більші підрозділи, можливо, на Гаваях, на західному узбережжі США.
Якщо буде війна чи конфлікт, підкріплення США має вирушити до західної частини Тихого океану, щоб приєднатися до зміцнення лінії фронту. Китай спробує використати свої крилаті ракети, щоб створити зону, яка б перешкоджала американському проходженню цього підкріплення. Якщо у них буде достатньо ракет, то американському флоту буде важко досягти західної частини Тихого океану. Тоді вони матимуть перевагу в цій області. Отже, це їхня концепція – використання балістичних і крилатих ракет. Тому найважливіша критична частина китайської концепції бойових дій – задіяння ракетних сил.
І якщо Сі Цзіньпін виявить, що величезна корупція впливає на можливості виробництва ракет, тоді, звичайно, він вирішить зачистити генералів. Ми бачимо, що кілька високопоставлених генералів заарештовані, а колишній міністр оборони Лі Шанфу зник. Це означає, що щось тут є. Але, знову ж таки, ми не знаємо подробиць. Але це може бути причиною, чому Сі Цзіньпін не довіряє ракетним силам, принаймні керівництву. І ми бачимо, що їхні нові генерали зовсім не мають досвіду роботи з ракетними силами. Це означає, що Сі Цзіньпін більше не довіряє генералітету ракетних військ. Тому йому потрібен хтось новий з іншої гілки, щоб їх контролювати. Тож це насправді гарна новина для нас.
– США офіційно підтвердили, що Росія отримала північнокорейські балістичні ракети…
– Насправді це майже копія російської ракети “Іскандер”. Тепер їх просто повернули назад до Росії.
– Але чи могло це статися без мовчазної згоди Китаю?
– Я би все ж таки відокремлював співпрацю Росії та КНДР від Китаю. Північна Корея може напряму постачати зброю Росії без підтримки Китаю. Водночас, і Китай, і Росія намагаються зміцнити свої відносини з Пхеньяном. Іноді вони співпрацюють одне з одним, але іноді й конкурують. Тож, я не думаю, що це питання йде в одному пакеті. Ми бачимо, що Путін, ймовірно, підтримує північнокорейські супутникові й космічні програми. Саме тут і може йти співпраця між Північною Кореєю та Росією.
Але ми однаково вважаємо, що Китай щось постачає Росії. Це важко довести. Ми бачимо, що на українському полі бою, принаймні, я бачив світлини з китайською їжею для солдатів тощо. Знову ж таки, я вважаю, що, можливо, є якісь запчастини, електроніка, можливо, для танків чи щось інше, які Росія отримує від Китаю, щоб відновити свої старі танки та озброєння.
– Чи можна сказати, що Китай цілковито на боці Росії в її загарбницькій війні проти України?
– Ну, ви бачите, що ставлення китайців до війни завжди дуже неоднозначне. Від 2022 року вони насправді не надіслали жодного повідомлення на підтримку України. Вони завжди підтримують мирні переговори, щось мирне тощо. Але якщо подивитися на умови, то вони вигідні Москві, а не Києву. Тож у цьому сенсі я думаю, що Китай фактично обрав свій бік. Але Пекін однаково має уникати будь-якої конфронтації із Заходом.
– Але українці не можуть одночасно воювати проти Росії, Північної Кореї та Ірану. Захід робить недостатньо. В чому причина?
– Усі комуністи часів холодної війни, чи до неї, мали так звану теорію доміно в термінах глобальної революції чи щось подібне. Я вважаю, що російське вторгнення до України трохи на це схоже. Маю на увазі, якщо Україна зазнає невдачі, думаю, це буде стимулом для Китаю розпочати вторгнення. Можливо невелике вторгнення. Важко сказати. Але вірогідніше вторгнення, бо дії Росії в Україні їх заохотять. Чи, принаймні, Пекін діятиме набагато агресивніше, ніж раніше. І не тільки через Тайванську протоку, але, можливо, й в Південно-Китайському морі, можливо, в інших місцях навколо Індо-Тихоокеанському регіоні.
Ми бачимо, як Китай намагається досягти дипломатичного успіху в південній частині Тихого океану, в Латинській Америці. Тож це також виклик для США та їхніх союзників. Ми бачимо, що Китай встановив дипломатичні відносини з Соломоновими островами. Минулого року вони обговорювали дислокацію там військово-морської бази Китаю. Під час Другої світової Японська імперія хотіла контролювати Соломонові острови, щоб перерізати коридор між США та Австралією. Тому якщо Китай створить там базу, то ми матимемо схожу картину.
– Але Росія, будучи авторитарною країною, може за короткий час мобілізувати дуже багато людей…
– Вони вже мобілізують свої нацменшини. Можливо, колись вони дійдуть до мобілізації хлопців у Москві чи Санкт-Петербурзі.
– Маю на увазі, що Китай також може мобілізувати багато людей за дуже короткий час. Чи не переоцінює зараз Тайвань підтримку Заходу? Ви ж бачите, що відбувається із західною підтримкою України. Так, усі військові ігри показують, що Китай програє велику війну зі США в регіоні. Але США також зазнають дуже великих втрат.
– З точки зору геополітики, я скажу, що Тайвань займає дуже критичне та важливе місце в першому ланцюгу островів. Він просто посередині. І якщо Китай контролюватиме Тайвань, їхній стратегічний підводний човен із балістичними ракетами з ядерними боєголовками може напряму піти в західну частину Тихого океану без жодних проблем. І китайський флот також може пройти через лінію демократичної оборони до західної частини Тихого океану. В такому разі США буде дуже важко захищати інших демократичних союзників.
Тайвань займає дуже важливе стратегічне розташування в першому ланцюзі островів. Це змушує США певною мірою підтримувати Тайвань. Якщо країни Заходу дійсно хочуть підтримати Тайвань (Америка, Європа, можливо, менше), вони мають доставляти всю зброю, матеріали, продукти харчування, бензин, природний газ…
– Морем…
– Так. І на це також розповсюджується китайська концепція A2/AD (ракетні удари по противнику – ред.). Тож це буде дуже важко, і західним країнам доведеться подумати, як зламати китайські можливості. Думаю, що це відбувається просто зараз.
– Я особисто вважаю, що США зараз готуються до можливої майбутньої війни з Китаєм.
– Думаю, вони вкладають набагато більше ресурсів у Східну Азію. Я б не сказав, що війни не уникнути. Її можна уникнути. Що ми можемо зробити, так це максимально підготуватися. Тому що китайська економіка продовжує падати, і ми не бачимо кращого майбутнього в найближчі кілька років. Чи сповільнять вони свій військовий розвиток, ми не знаємо. Тому що диктатури ніколи не дбають про добробут своїх людей. Я маю на увазі, що від західних санкцій, звичайно, можливо, страждає багато росіян. Але Путіна це не хвилює.
– Припустімо, що Росія може сказати Китаю: добре, якщо ви підтримаєте нас у війні проти України, то Москва надасть Пекіну ядерну парасольку на випадок вашої майбутньої можливої війни зі США.
– Можливо. Але це однаково важко. Звичайно, ми бачимо, що Росія і Китай є квазіальянсом. Кажу “квазі”, бо це несправжній союз. У певному вимірі вони насправді конкурують один з одним. Ми бачимо, що їхня діяльність в Африці фактично не має координації. Але щодо безпеки в Індо-Тихоокеанському регіоні, ми вже бачимо, що китайські та російські сили після початку повномасштабної війни Росії проти України провели спільні навчання поблизу Японії. Протягом останнього року Китай також проводить багато військових навчань поблизу Тайваню. А ще ми бачимо, що разом із китайськими кораблями є російський фрегат.
Вони можуть мати військову співпрацю одне з одним. Але російські сили на Далекому Сході насправді недостатньо сильні. Звичайно, ядерна парасолька є можливим варіантом. Але я не впевнений, чи дійсно Путін ризикне своєю країною заради іншої країни. Думаю, щодо тут якраз у цьому питання. У той же час ми бачимо, що Китай посилює свій власний ядерний потенціал.
– Так, але на це треба час.
– Звичайно. І вони можуть наростити свій ядерний арсенал до 1000 боєголовок (наразі це 500 боєголовок, порівняно з 6 тис. у Росії – ред.). Але до 2030 року.
– Ми також відвідали тайванські острови Кіньмен, які розташовані дуже близько до материкового Китаю. Пекін хоче побудувати там аеропорт на штучному острові та з’єднати їх з островами Кіньмен так званими мостами миру. Знаєте, мені це нагадує Керченський міст.
– Так, я теж так думаю.
– Навіщо це Пекіну?
– Люди на Кіньмені значною мірою залежать від торгівлі та взаємодії з Китаєм. І це велика взаємозалежність. Тож це насправді допоможе обом сторонам розвивати власні інтереси. Але, звичайно, це також створює більшу чи меншу небезпеку. Якщо це лише міст, то він може й не бути великою проблемою. Бо ти, принаймні знаєш, де ворог.
– Але, якщо це буде те саме, що Керченський міст із залізницею? Це буде величезна проблема для оборони та безпеки.
– Так, і також місцева влада Кіньменю дуже залежить від водних ресурсів із Китаю. І це, звичайно, буде досить небезпечно. А також обговорюють можливість імпорту електроенергії з Китаю.
