Так, Макрон не сказав, за яких умов це може статися й коли, проте дав зрозуміти, що це питання на столі. Генсек НАТО Єнс Столтенберг миттєво спростував можливість появи військових Альянсу на полі бою в Україні, але додав, що індивідуальні рішення окремих країн не потребуватимуть консенсусної згоди союзників.
Це абсолютно новий поворот на третьому році повномасштабної війни Росії проти України. Надто – напередодні чергового звернення Путіна до Федеральних зборів 29 лютого, яке він зазвичай використовує, щоб лякати Захід глобальною (а краще ядерною, хоча це швидше прерогатива божевільного Медведєва) війною, та його чергових президентських “виборів” 17 березня на п’ятий термін. Заявами про можливість появи західних військ на полі бою в Україні, наші союзники підвищують ставки, що зазвичай робить Путін, споглядаючи за кволою відповіддю США та ЄС.
По-перше, заява Макрона, який завжди наполягав на стратегічній автономії Європи від Америки, пояснюється спільним загальноєвропейським побоюванням другого “пришестя” Трампа в США.
По-друге, дається взнаки й поглиблення конкуренції між Францією та Німеччиною, чий ОПК треба завантажувати, щоб збільшити військову допомогу Україні. Адже і Макрон, і Шольц, хочуть вкласти інвестиції у військові підприємства саме в своїх країнах.
По-третє, на тлі заяв Шольца про неможливість надання Києву далекобійних ракет Taurus, бо це буцімто може втягнути Німеччину у війну з Росією, й заперечення появи натівських військ в Україні, Макрон хоче взяти на себе роль лідера в ЄС. Адже Париж та Лондон, які в британських політичних та експертних колах вже пів року не заперечують можливість вступу їхніх військових у війну на якомусь етапі, вже давно надають Україні свої далекобійні ракети.
І, що найголовніше, ця заява Макрона, підсилюючи розмови у Великій Британії, прозвучала, щойно ми увійшли у третій рік повномасштабної війни, коли в західній пресі обговорюється переважно можливість перемовин між Росією та Україною через глухий кут на полі бою. Тож у цьому тексті ТСН.ua розкаже, які сценарії війни обговорюють західні аналітики та ЗМІ.
Перемога України та поразка Росії: чому на Заході в це не вірять?
“Санкції позбавляють Росії сили та можливості проєктувати силу. І винен у цьому лише Путін, і крапка”. Це заява президента США Джо Байдена, яку він виголосив у березні 2022 року під час візиту до Польщі, додавши, що “за долар просять вже 200 рублів”. Ще за рік, у березні 2023 року, Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Путіна за незаконну депортацію українських дітей. Проте ще за рік всі бачать: західні санкції проти Росії не спрацювали; російська економіка витримала й перейшла на військові рейки; а на експорті нафти Росія наразі заробляє більше, ніж до початку повномасштабної війни (найбільшими покупцями є Китай, Індія, Туреччина та Бразилія).
Свою заяву про можливість появи західних військ на полі бою в Україні Еммануель Макрон зробив після неформального саміту щодо України в Парижі в понеділок, 26 лютого, де європейські лідери вирішували, як далі допомагати Києву. Поразку Росії президент Франції назвав “абсолютно необхідною для миру та безпеки в Європі”, закликаючи європейців перейти від слів до дій, не очікуючи результатів президентських виборів у США в листопаді. Проте самих лише заяв Макрона замало. Захід свідомо потрапив у пастку довгої війни на виснаження Путіна, в той час як Україні, яка значно поступається Росії за економічними показниками та кількістю мобілізаційного ресурсу, треба вигравати швидко. Тому союзники мають поквапитися й збільшити інвестиції в європейські ОПК.
У статті для Міжнародного інституту стратегічних досліджень аналітики Майкл Кофман та Франц-Штефан Гаді пишуть, що для оборони Україні треба близько 75-90 тис. боєприпасів на місяць. Для наступальних операцій – вдвічі більше – 200-250 тис. снарядів. Європейські та інші союзники України, без врахування США, можуть надати необхідну кількість боєприпасів для оборонної кампанії цього року, в той час як для наступальної треба американська підтримка. За оцінками Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (Лондон), самотужки Росія може виготовляти до 2,5 млн боєприпасів на рік. Плюс допомога від Північної Кореї. За словами міністра оборони Південної Кореї Сін Вок-сіка, КНДР вже відправила до Росії близько 6,7 тис. контейнерів.
“Цієї кількості достатньо, щоб розмістити там приблизно 3 млн артилерійських снарядів калібру 152 мм та 500 тис. – калібру 122 мм. Північна Корея, схоже, отримує продовольство та інші предмети першої необхідності від РФ, а також сировину й деталі, що використовуються у виробництві зброї. Москва, ймовірно, також надала Пхеньяну супутникові технології, оскільки в листопаді КНДР вивела на орбіту свій перший супутник-шпигун і пообіцяла запустити ще три цього року”, – зазначили в Міноборони Південної Кореї.
Чехія наразі очолює європейську ініціативу закупівлі переважно в третіх країнах 500 тис. снарядів калібру 155 мм та ще 300 тис. боєприпасів калібру 122 мм для України. За інформацією Financial Times, для цього треба $1,5 млрд. За словами очільника чеського уряду Петра Фіали, вже 15 країн готові приєднатися до цієї “снарядної ініціативи” (незрозуміло лише, чи надавши боєприпаси, чи профінансувавши їхню закупівлю – ред.). Проте, це взагалі не покриває потреби Сил оборони України. 2024 року нам треба мінімум 2,5 млн снарядів, а з обіцяного ЄС ще рік тому 1 млн боєприпасів Київ наразі отримав лише 400 тис.
Вже навіть не глухий кут: Росія має перевагу на полі бою
Попри заяви міністра оборони Рустема Умєрова, що сильний і потужний план на 2024 рік ми вже маємо, без допомоги західних партнерів Київ не зможе протистояти навалі росіян. Це очевидний факт. The New York Times пише, що прогнози неоптимістичні, й найкраще, на що Україна може сподіватися 2024 року, – це зберегти нинішню лінію фронту. Адже в умовах відсутності західної військової допомоги – це надскладне завдання. Росіяни посилили атаки, особливо в напрямку Куп’янська та Роботиного.
Президент Зеленський запевняє, що головком ЗСУ Олександр Сирський наразі розробляє два плани наших подальших дій: з американською допомогою та без неї. Проте військова допомога з боку ЄС також заблокована.
Що відбувається в США? Гроші на військову допомогу Україні Адміністрація Байдена вичерпала ще наприкінці грудня 2023 року. Через заблокований Дональдом Трампом та республіканцями Конгрес від кінця вересня минулого року американські законодавці не можуть ухвалити ні пакет допомоги Україні, Ізраїлю та Тайваню, ні власний федеральний бюджет на 2024 рік, щоразу голосуючи тимчасові бюджетні резолюції, щоб уникнути “шатдауну” – зупинки роботи всіх американських держустанов.
У вівторок, 27 лютого, Джо Байден вкотре зустрівся з лідерами Конгресу, наголосивши, що наслідки бездіяльності законодавців із кожним днем стають для України жахливішими. Проте навряд чи це переконало республіканців. Спікер Палати представників Майк Джонсон, який робить все, що йому скаже Трамп, не сказав, чи винесе на голосування ухвалений кілька тижнів тому Сенатом пакет допомоги Україні, Ізраїлю та Тайваню на $118 млрд. Ба більше, він ще раз наголосив, що питання мексиканського кордону (посилення безпеки та міграційної політики) є принциповим для республіканців. Тому, має статися диво, щоб трампісти розблокували пакет допомоги Україні, бо Трамп у принципі незацікавлений в якомусь компромісі з Адміністрацією Байдена щодо мексиканського кордону, прагнучи затягнути вирішення цього питання аж до президентських виборів у листопаді.
До того ж, деякі республіканці маніпулють, мовляв, Україні вже час вчитися воювати в умовах обмежених ресурсів, бо США не потягнуть три театри військових дій одночасно: в Європі, на Близькому Сході та, можливо, в Південно-Східній Азії. “У світі є багато поганих хлопців. Але зараз я набагато більше зацікавлений у деяких проблемах у Східній Азії, ніж в Європі”, – сказав на Мюнхенській безпековій конференції трампіст, сенатор-республіканець від Огайо Джеймс Венс.
Дійсно, деякі критики в лавах республіканців, які підважують подальшу допомогу США, аргументують це тим, що Америці треба зосередитися на Китаї, бо це їхній справжній конкурент. Проте, де гарантія, що ці самі республіканці так само не відмовляться від допомоги Тайваню або Південній Кореї? По суті, нам кажуть, що США не можуть допомогти Україні зупинити Путіна сьогодні, бо їм треба берегти ресурси для протистояння з Китаєм завтра. Проте, парадокс і полягає в тому, що “дешевше” для США зупинити Путіна сьогодні, бо це зменшить можливість прямої чи опосередкованої війни Америки з Китаєм завтра. До того ж, більші інвестиції в американський та європейський ОПК слугуватимуть надійним інструментом стримування Пекіна від подібних військових авантюр.
Що відбувається в ЄС? Ситуація з військовим виробництвом в ЄС погана, якщо не сказати, що дуже погана. Західна преса постійно підкреслює, що, на відміну від США, ЄС погодив довгостроковий макрофінансовий пакет допомоги Україні на 50 млрд євро. Проте військова допомога з боку Євросоюзу також заблокована. Спочатку країни-члени хотіли погодити довгостроковий військовий пакет підтримки України на 20 млрд євро до 2027 року. Проте угорський премєр Віктор Орбан та інші його заблокували через начебто великий тягар для загального бюджету ЄС.
Наразі в Брюсселі обговорюється 5 млрд євро військової допомоги Україні виключно на 2024 рік. Проте й ця сума заблокована через позицію Франції та Німеччини, які не можуть вирішити, на чиї ж оборонні заводи піде найбільше грошей. До того ж, Берлін вимагає зменшити його внесок у 1,25 млрд євро, бо й так є найбільшим постачальником зброї для України. І це дійсно правда. В держбюджеті Німеччини на військову допомогу Києву на 2024 рік передбачено майже 8 млрд євро.
Примус до переговорів: це обговорюється на Заході, але малоймовірно
За даними опитування Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR), лише 10% європейців із 12 країн вірять у перемогу України. Водночас західні медіа все частіше в своїх статтях апелюють до збільшення частки українців, які начебто підтримують перемовини з Росією. Нещодавнє опитування КМІС дійсно засвідчило, що 72% українців підтримали думку, що ми маємо шукати й дипломатичний шлях завершення війни. Але у формулюванні цього питання соціологами не йшлося про те, що це означає згоду на якісь поступки Росії: чи то територіальні, чи то відмова від вступу до НАТО.
За останні кілька тижнів, особливо до 24 лютого, в західній пресі вийшло багато авторських статей та інтерв’ю відомих посадовців та експертів. І скрізь є кілька спільних висновків.
По-перше, ні Україна, ні Росія цього року не досягнуть значних переваг на полі бою, навіть після отримання винищувачів F-16. Водночас шанси на переговори, як пише американська експертка Анджела Стент для Foreign Policy, зведені до нуля. Що зрозуміло, адже це будуть переговори виключно про капітуляцію України, на що Київ ніколи не погодиться, а на інше не піде Москва, бо ж наївно думати, що в Кремлі відмовилися від ідеї захопити Київ.
По-друге, Захід поступово доходить до думки, що Росія скочується до моделі сталінської диктатури, проте досі ставить питання, яка саме кількість жертв змусить росіян прокинутися.
“Я невпевнений, що якась зі сторін виграє війну. Схоже, що Путіна мало хвилюють втрати, він все ще може продовжувати залучати нових мобілізованих. Наразі росіяни володіють ініціативою (на полі бою – ред.), змусивши українців вийти з Авдіївки. Єдине питання – чи може настати момент, коли російські люди, особливо російські матері, батьки та дружини, скажуть: “Тільки не мій син, не мій чоловік”, – сказав в інтерв’ю CNN колишній директор ЦРУ, генерал Девід Петреус.
Путіна точно не хвилюють цифри загиблих на війні росіян. Лише в Авдіївці Москва втратила більше, ніж за десять років в Афганістані. Це якось збурило російське суспільство? Навпаки, допомагає Кремлю гуртувати російське суспільство навколо ідеї продовження війни до нескінченності, мотивуючи людей йти в армію за $4 тис. на місяць. І бажаючих на такі гроші дуже багато, особливо з забитої російської глибинки, де немає нормальних умов для життя, а туалет в домі бачили лише у телевізорі.
По-третє, на Заході також склався консенсус, що Росія не зупиниться й піде війною проти НАТО, надто, якщо Україна програє. Хоча ще до осені минулого року від західних експертів доводилося чути, що Альянсу нічого не загрожує, адже за два роки повномасштабної війни українці розбили професійну російську армію.
Наприклад, колишній міністр закордонних справ, а нині посол Литви у Швеції Лінас Лінкявічюс заявив, що Калінінград буде нейтралізований першим, якщо Росія наважиться кинути виклик НАТО. Інші ж європейські лідери закликають ЄС активніше готуватися й більше вкладати у власну оборону, бо, можливо, до військового зіткнення Альянсу з Росією Європі лишилося кілька років. Навіть проросійський Орбан днями заявив, що відсутність кордону з РФ – це важливе питання нацбезпеки Угорщини.
Проте поки що, на жаль, такі подекуди войовничі заяви європейців автоматично не трансформуються в збільшення військової підтримки України. Ба більше, загальноєвропейські соцопитування вказують, що в разі другого президентського терміну Трампа та його рішення зменшити допомогу Україні, європейці вважають, що ЄС має зробити так само. До того ж, вже знаючи про обіцянку Трампа закінчити війну Росії проти України за 24 години, цілком вірогідно, що він буде тиснути на Київ щодо початку переговорів із Росією. А це прямий шлях до повної зупинки західної військової допомоги, на що й сподівається Путін.
Саме тому перший саміт українського бачення закінчення війни – саміт формули миру (що була вперше презентована на саміті G20 в Індонезії восени 2022 року – ред.) – відбудеться вже навесні у Швейцарії. За словами президента Зеленського, за підсумками буде розроблений покроковий план імплементації цієї формули та спільний документ. Це не означає, що Росія до нього доєднається. Але Україні важливо, щоб світ прийняв саме українське бачення закінчення війни. Адже 2024 рік – рік виборів у всьому світі, і влада може змінитися навіть у сьогодні дружніх до України державах.
