Вже незабаром, 4 березня, о 18:00 на телеканалі 2+2 вийде новий детективний серіал “Холод“.
За сюжетом, імпульсивний, часом жорсткий, але досвідчений слідчий Максим Холод намагається розкрити давню справу про зникнення власної доньки. Розслідування набирає нових обертів, коли до Холода приєднується лінгвокриміналіст Олександра Косович. Вона віртуозно вираховує злочинців за вимовою, почерком і стилем листування. Маючи єдину зачіпку – останню записку дівчини – Косович спробує зрозуміти, що насправді з нею сталося.
Головну жіночу роль у серіалі зіграла акторка Евеліна Юкова. Про довгоочікувану прем'єру детективу “Холод”, перші дні повномасштабної війни, втрату близької людини, а також про те, що допомагає їй триматися, акторка вперше розповіла в інтерв'ю для ТСН.ua.
– Евеліно, прем'єра серіалу “Холод” мала відбутися рівно два роки тому, але через вторгнення показ довелося скасувати. З якими емоціями чекаєте на вихід проєкту?
– Я дуже рада, бо люблю цей проєкт! Впевнена, що наш серіал не втратив актуальності, бо він про важливе – стосунки між батьками та дітьми, булінг у школі, жахливі наслідки чуток. Окрім основної сюжетної лінії, Косович з Холодом розслідують справи відділу, і щоразу це окрема історія про людський біль. Якщо ми залишаємося з цим болем сам на сам, без підтримки і допомоги, це почуття знищує нас, провокуючи на небезпечні дії.
– Ваша героїня Косович має особливу методику розслідування, вона лінгвокриміналіст. Як ви готувалися до ролі?
– Для мене це був виклик! Ще на пробах ми почали розбирати, чому Косович така холодна. У житті я була набагато легшою, десь позитивнішою, мала більш активну міміку. Тому під час знімань постійно контролювала свої рухи, намагалася не усміхатися, не сміятися, щоб не збивати себе та не руйнувати атмосферу.
Заради ролі я на місяць поринула у лінгвокриміналістику, розбиралася з нюансами її роботи – це було цікаво. Також мені довелось пофарбуватися у брюнетку, сісти за кермо і вдягнути лінзи, бо маю невелику короткозорість, а Косович окуляри не носить.
– Як вам працювалось у парі з актором Олександром Яцентюком, який зіграв Холода?
– Саша – прекрасна, добра і спокійна людина. Його герой, як і Косович, стриманий та холодний. Щоб не втрачати цієї відстороненості в кадрі, Сашко намагався не спілкуватися зі знімальною групою, просив з ним навіть не вітатися. Але тривало це недовго, лише кілька тижнів. Усі хотіли спілкуватися, щоб на майданчику було затишно та комфортно. У результаті ми з ним навчилися абстрагуватися й відключати емоції в кадрі.
– Знімання серіалу завершилися незадовго до повномасштабної війни. Чи було передчуття, що росіяни підуть у наступ?
– Звісно, ні. Але наприкінці 2021 року, мені почали снитися дуже дивні сни. Я відчувала, що щось піде не так. За місяць до 24-го лютого мені наснилася війна, точно так, як вона є. Я прокинулась схвильована, попередила близьких, що буде вторгнення, що все розпочнеться вночі. Намагалася всіх підготувати, але ніхто не хотів у це вірити. Чесно кажучи, я головою теж не вірила. Не хотіла думати про можливу війну, не збирала жодної валізки.
– Де ви були 24-го лютого?
– Вдома. Я не спала всю ніч, тільки задрімала, як через пів години почула вибухи. Прокинулась, зателефонувала брату, кажу: “Тут вибухи”. А він мені: “Ні, це ремонтні роботи, лягай спати”. Одразу промайнула думка: який ремонт о четвертій ранку?.. Мама жила поруч, тож ми всі зібралися у неї. Ми були шоковані.
Через тиждень ми виїхали з Києва. Їздили від одного міста до іншого, потім за кордон. Перед кожною трагічною подією – війною, хворобою мами, обстрілами – у мене було якесь передчуття, тому ці два роки я не жила. Навіть коли були щасливі моменти, я не була щасливою. Просто трималася, намагалася жити і не зламатися.
Разом з тим де б я не зустрічала українців, вони були такими особливими, об'єднаними. І це круто! Через цей біль ми почали розуміти, що насправді важливо.
– Ви зізнавалися, що не схожі на вашу героїню в “Холоді”, що Косович більш стримана. Війна вас змінила?
– Безумовно. Здивована, наскільки я сильна! Що б не відбувалось, я не здаюся. Відчуваю, що трошки відсторонилася від світу і, скажімо так, загубилася. Але я не втрачаю надії. Як і Косович у “Холоді”, попри всі події, продовжую рухатися, допомагаю. Думаю, непросто так я отримала цю роль. Продюсери, режисер ще тоді помітили цю силу, але я її не знала, не відчувала, що так можу. За ці два роки я стала ближчою до героїні.
– Ви сказали, що вам довелося виїхати до Європи. В якій країні ви були?
– У Фінляндії. Це трапилося випадково, мій друг перебував у Польщі й запропонував допомогти. Ми вже зрозуміли, що у мами рак, вона була дуже слабка, і треба було щось швидко робити. Але ми не знали, куди звертатися, до кого, бо в Україні – війна. У Фінляндії була можливість лікуватися безкоштовно, тому ми вирішили летіти саме туди. Півтора року нам допомагав Червоний Хрест – ліки, хімія, всі процедури, вони навіть надали нам таксі, щоб ми могли добиратися до лікарні. Я дуже вдячна цій країні.
– Наскільки місцеві підтримують українців?
– Фінляндія розташована на кордоні з росією і вже знає, що таке збройна агресія з боку кремля. Місцеві розповідали, що ненавидять росіян, відчувають наш біль і плачуть разом з нами. Багато хто з початку вторгнення навіть не подорожує країнами, де зараз можуть перебувати громадяни рф. Здається, що фіни такі спокійні, розслаблені, нікуди не квапляться, але якщо їх вивести, вони дуже гарячі і будуть відстоювати свою свободу до кінця. Як і ми.
– Українські актори все частіше знімаються в іноземних проєктах, почали з'являтися копродукції зі закордонними продакшенами. Чи був у вас подібний досвід за ці два роки?
– У Фінляндії працювати за професією не було можливості. Коли ми дізналися, що у мами третя стадія і потрібно щодня бути з нею, я не могла ні працювати, ні навчатися. Я проходила свою війну за її життя. Коли вона померла, я загубилася, почала хапатися за будь-яку роботу, хотіла завантажити себе – просто бігла від себе. Зі мною навіть підписала контракт варшавська агенція, але роботи не було. Тепер розумію чому. Професія актора – це про віддачу енергії, а я ще не готова ділитися нею. Мені потрібен час, відпочити, відновитися. Коли я буду сильнішою, то зможу на повну повернутися в кадр. Та й взагалі, зараз чітко розумію, що найбільше хочу зніматися в Україні, аніж десь за кордоном.
– Як вам вдається триматися? Що допомагає не занепадати духом?
– Скажу чесно, весь цей час я жила заради мами. Коли її не стало, продовжувала допомагати, підтримувала брата, по можливості донатила. Намагалася дивитись на все з позитивної точки зору – на природу, країну, події навколо. Однозначно допомагає спілкування з людьми, а ще заняття спортом – зал, басейн і велосипед, останнім часом трохи медитую.
– А творчість?
– Звісно! У мене постійно є проби, щодня знімаю відео. Зараз, наприклад, для рекламного проєкту в Польщі – для мене це також творчість. Останнім часом з’являються думки викладати акторську майстерність для дітей, вони такі відкриті, щирі у своєму прояві, хочеться ділитися з ними енергією і досвідом.
– На вашу думку, яке кіно сьогодні потрібно?
– Як на мене, на іноземний ринок варто знімати проєкти про війну, показувати, що відбувається у нас насправді. Українцям потрібне кіно, що даватиме тепло. Нам важливо відчувати, що ми є один в одного, що ми єдині в хорошому, що нас підтримують. Я відчуваю це на собі. Якось я поділилась власними переживаннями з акторкою, з якою ми бачилися, може, 1-2 рази на знімальному майданчику. Її відповідь мене вразила: “Ти не сама. Скажи, чим тобі допомогти?”. Це було настільки щиро! Саме про таку відкритість і готовність підтримати має бути наше кіно.
– Чи продовжуєте ви мріяти? Про що сьогодні ваші мрії?
– Мрії змінилися. Відчуваю, що у кожного є дар, і наша задача – його реалізовувати. Знаю, що маю бути акторкою. І зараз мова абсолютно не про заробіток. Коли я була примою шоубалету в Токіо, улюблена робота дозволяла мати багато брендових речей, шуби, дорогі туфлі, сумки. На початку вторгнення я все це віддала людям, які були вимушені переїхати. Відбулась переоцінка цінностей. Зараз розумію, що мені важливо допомагати своєю роботою – відволікати, наповнювати, надихати.
Читайте також:
