З моменту інавгурації Володимира Зеленського 20 травня минає п’ять років. Центрвиборчком пояснив, що буде далі
На тлі драматичних новин з фронту і очевидної розгубленості Заходу навколо питання, як зупинити зухвалого Путіна, в Україні на перший план виходять внутрішньо політичні питання. Після того, як відставка головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного швидко зійшла з перших шпальт, на горизонті з’явилася нова тема. Вона провокуватиме дискусії значно довше.
Мова про завершення терміну конституційних повноважень верховного головнокомандувача – президента Володимира Зеленського. І з наближенням «дати Ч» – 20 травня, коли минає його п’ятирічний термін з дня інавгурації, розмови щодо легітимності голови держави як зсередини, так і зовні країни будуть тільки посилюватися. Спекуляції на цю тему зараз точно не на часі, але президентська команда чи то не мала часу, чи то не вважала це за проблему, але не зробила нічого, аби їх уникнути. Що ж може очікувати Україну вже рівно за три місяці?
«Цар несправжній?!»
Із ситуацією, коли жодних виборів в умовах воєнного стану в Україні не слід чекати, змирилися, здається, всі. Голоси проти такого порядку речей лунають хіба що від політичних фриків, на кшталт Олексія Арестовича, та політтехнологів, які втрачають «хватку» та виборчі бюджети. Утім, за відсутності виборів за кілька місяців може настати юридично-політична колізія: термін перебування президента на посаді вичерпується, а новий президент досі не обраний.
Варто нагадати, що фактичну таку саму колізію Україна вже пережила з парламентом, але він і досі працює попри те, що через війну перебирає строк своїх повноважень.
Логіка воєнного стану передбачає також і те, що й Верховний головнокомандувач за таких обставин є персоною недоторканою. 11 стаття закону «Про правовий режим воєнного стану» недвозначно стверджує: «У разі закінчення строку повноважень президента України під час дії воєнного стану його повноваження продовжуються до вступу на пост новообраного президента України, обраного після скасування воєнного стану». Тим більше, що Зеленський досі є найбільш популярним політиком країни та зберігає найвищий рейтинг довіри (рейтинги Залужного, який багаторазово заявляв, що політика його не цікавить, – окрема тема).
Тож на Банковій виходять з того, що по завершенню п’яти років, які відміряні будь-якому президенту Конституцією, його повноваження під час війни автоматично продовжуються до наступних виборів. Коли вони відбудуться – нині невідомо. Сам голова держави ще влітку минулого року обіцяв балотуватися повторно, якщо на момент виборів триватиме війна: «Якщо буде тривати війна, і якщо вибори будуть відбуватись, я ніколи в своєму житті не кину свою державу. Тому що я є гарантом Конституції, і я її захищаю у будь-якому випадку». Коли Зеленський це казав, ще існувала гіпотетична можливість провести президентські вибори вчасно, але ця опція вже втрачена.
І тепер та сама Конституція, на яку посилається її гарант, ставить його у двояку ситуацію. Основний Закон не містить норми, що повноваження президента автоматично продовжуються, якщо діє режим воєнного стану. Це особливо контрастує з пролонгацією повноважень парламенту, про яку прямо йдеться у ст. 83 Конституції: «У разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії Верховної Ради України, обраної після скасування воєнного чи надзвичайного стану».
Щодо президента ж зазначено: «Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років» (ст. 103).
Ті, хто чіпляється за цю юридичну казуїстику, вважають, що після закінчення зазначеного в Конституції терміну крісло діючого президента перетворюється у гарбуз, і повноваження начебто має виконувати голова Верховної Ради як органу, що зберігає свою легітимність. Такої теорії, наприклад, дотримується колишній голова Верховної Ради Дмитро Разумков. Він у прямому сенсі ображений на колишніх соратників зі «Слуги народу», які спочатку довірили йому, а потім й позбавили такої високої посади.
Вимогу до президента скласти повноваження у травні і передати їх спікеру екссоратник Зеленського висловив, до речі, в ефірі «5 каналу», який належить іншому записному опозиціонеру – Петру Порошенку. Фан-клуб п’ятого президента також потихеньку починає хитати тему «Дивіться – цар несправжній!». Так, під час мітингу проти відставки Залужного відкрито підіймалася тема нелегітимності Зеленського вже з кінця весни. Поки це лише пробні кулі, але можна не сумніватися, що тема отримає подальшу розкрутку і з боку внутрішніх опонентів президента, і з боку Кремля. Більш того, російська пропаганда, схиблена на наративах «переворотів», «хунти» та нелегітимності української влади, вже активно взяла її у розробку.
Конституційний суд «розрулить»?
Противники логіки «нелегітимності» та спроб «хитати човен» посилаються на принцип безперервності влади, який закладений в Конституції. А також вказують на ст. 108 Основного Закону, яка визначає, що президент виконує свої повноваження до вступу на посаду новообраного наступника. До того ж, перехід повноважень президента до спікера, ця схема також закидається для обговорення в маси, можливий у разі дострокового припинення повноважень глави держави. Подібний прецедент мав місце у 2014 році, коли з країни втік Віктор Янукович, але зараз ситуація геть інша – Зеленський нікуди втікати не збирається, як і складати добровільно свої повноваження. Також, якщо посилатися на історичні прецеденти, можна згадати досвід інших експрезидентів (Леонід Кучма, Віктор Ющенко), які проводили в кріслі трохи більше п’яти років.
Власне, для пояснення таких різночитань існує багатостраждальний Конституційний суд, який міг би поставити крапку в усіх інсинуаціях. Проте туди з проханням дати таке роз’яснення поки ніхто навіть не звертався.
Без вердикту суду лишається тільки порівнювати різноманітні приватні трактування закону. Так, експерт-конституціоналіст Андрій Магера вважає, що, з точки зору безперервності здійснення влади, країна не може опинитися в ситуації владного вакууму. І, як і Веніславський, посилається на статтю 108 Конституції. «Звідси можна зробити висновок, що йдеться не тільки про право, а й про обов’язок президента виконувати свої повноваження, зокрема, після спливу п’ятирічного строку, – впевнений Магера, але вказує на один психологічний нюанс. – Питання в іншому: з політичної точки зору, президент матиме вигляд «кривої качки». Найкраще, що можна було б зробити в цій ситуації, – отримати офіційне тлумачення Конституційного суду відносно окремих статей Конституції в частині здійснення повноважень президента під час дії воєнного стану. І від цього вже відштовхуватися. Але у нас нема не те, що такого тлумачення, а й офіційного подання до Конституційного суду. Таке враження, що звертатися будуть тільки тоді, коли півень дзьобне в одну точку. А без цього судового висновку кожен має право на свою позицію».
Що думає опозиція
Навіть у парламентській опозиції до «колізії 20 травня» переважно однозначне ставлення. Наприклад, нардеп від «Голосу» юрист Андрій Осадчук вважає, що жодних різночитань взагалі нема. Парламентар вказує на той самий принцип безперервності влади, закладений в Конституції. «Більш того – чим активніше ми будемо ставити під сумнів легітимність тієї чи іншої гілки влади чи органу в Україні, тим більше будемо лити воду на млин московської пропаганди про «кієвскій рєжим», який після «перевороту» 2014 року захопив владу», – застерігає Осадчук.
Заступник голови фракції «Батьківщина» Сергій Соболєв зі свого боку згадує про консенсус, якого парламентські сили досягли, підписавши спільний документ під час так званого «Діалогу Мане». Своїми підписами вони фактично визнали неможливість проведення виборів під час воєнного стану та, за трактуванням соратника Юлії Тимошенко, фактично благословили правління Зеленського до обрання нового президента.
«Думаю, що всі питання всередині країни зняті консенсусом тих політичних сил, які погодились на те, що ніяких виборів під час війни не може бути. Причому вони свідомо йшли на це, абсолютно розуміючи, які є конституційні загрози. І хотів би нагадати, що під час політичних консультацій в рамках «діалогів Моне» активну участь брали представники Європейського Союзу і США, – каже Соболєв, натякаючи, що на Заході не заперечують проти автоматичного подовження каденції Зеленського. – Без сумніву – завжди знайдуться політики, які будуть на цьому грати, але не думаю, що це буде визначальним фактором, який формуватиме українську політику».
Соболєв впевнений, що мусувати питання нелегітимності президента не буде не тільки «Батьківщина», а й всі, хто підписував цю декларацію і взяв на себе відповідні внутрішньополітичні зобов’язання. А за наявності такого політичного консенсусу навіть не таким необхідним є рішення Конституційного суду.
Якщо Соболєв посилається на «джентльменські домовленості», то його колега Володимир Ар’єв з «Європейської солідарності» про них вже не згадує, але говорить про рішення Конституційного суду від 15 травня 2014 року у справі №1-19/2014. Тоді 101 народний депутат звертався до конституційних суддів з проханням розтлумачити, на який термін обирається президент на позачергових виборах.
Суд дав відповідь, що рівно на п’ять років незалежно від черговості виборів.
«Однозначно те, що після 20 травня 2024 року президент України, стає виконувачем обов’язків президента, – так вважає соратник Порошенка. – А от чи він залишається легітимним з огляду на вищезгадане рішення Конституційного суду, – це і є головне питання». Але Ар’єв визнає: не політики мають в даному разі давати свою трактовку.
Варто також зазначити, що це звернення 101 народного депутата 10 років тому не піднімало питання легітимності президента після закінчення терміну повноважень в умовах воєнного стану відповідно, рішення Конституційного суду від 15 травня 2014 року щонайменше потребує уточнень з огляду на сьогоднішні реалії. Відповідно, прояснити ситуацію, що відбувається з посадою президента, починаючи з 20 травня 2024 року, знову мав би Конституційний суд.
На фоні мусування таких розмов вже з’явилися цікаві конспірологічні теорії на кшталт того, що Зеленський береже для себе… посаду прем’єр-міністра, яку посяде після 20 травня. І продовжить керувати країною разом з «ручним» головою Верховної Ради (не обов’язково Русланом Стефанчуком). Адже лишатися на чолі уряду за лояльного парламенту, як показує приклад рекордсмена Дениса Шмигаля, можна необмежену кількість часу.
Поки ж тракутвання Конституційного суду немає, інші офіційні органи також воліють цю делікатну тему оминати. Утім, «Главкому» вперше вдалося отримати позицію Центральної виборчої комісії. Хоча ЦВК і не є у цій історії «останньою інстанцією», але його позиція вартує, щонайменше, уваги.
ЦВК наводить аргументи на користь безперервності здійснення влади, виконання президентом повноважень до вступу на посаду його наступника та відсутність наразі підстав говорити про можливу передачу президентських функцій до голови Верховної Ради.
Окремо голова комісії Олег Діденко зауважив, що в умовах відсічі та стримування Україною збройної агресії ворог застосовує різні способи розпалювання ворожнечі всередині країни та підриву довіри до влади. І тему «20 травня» можуть також використати як привід.
Тож що поки маємо на шальках терезів? З одного боку, це непрямі норми Конституції та законодавства, умовно парламентську солідарність політичних сил та рівень народної довіри. З іншого – відсутність офіційного трактування та спроби росіян чи інших зацікавлених сил використати юридичну невизначеність статусу глави держави після завершення терміну каденції для вирішення свої власних задач.
Та все ж, головне, щоб в пориві захоплення цією казуїстикою і її трактуваннями ми не забули, що в країні війна. І випробовування легітимністю – точно не головне випробовування для держави.
Павло Вуєць, Віталій Тараненко, «Главком»
