Наприкінці лютого самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко оголосив, що “балотуватиметься” 2025 року в президенти Білорусі. Фактично, він правитиме країною, як і Путін – Росією, аж до своєї смерті. У лютому в Білорусі також відбулися парламентські “вибори”. Захід їх звичайно ж не визнав, як і президентські 2020 року, що призвели до масових акцій протесту, які Лукашенко за допомогою Путіна зміг придушити.
Ставлення українців до Білорусі та режиму Лукашенка змінилося кардинально після 24 лютого 2022 року, коли російські війська наступали на північ і йшли на Київ із території Білорусі. Наразі наше командування каже, що загрози з північного напрямку немає. Більше ж говорять про с/г-продукцію з Росії та Білорусі, яка йде до Польщі, а потім до інших країн, поки польські фермери блокують наш кордон. Проте, це не означає, що Білорусь припинила допомагати Росії у війні проти України. Навпаки, підприємства ОПК РБ активно працюють на російську оборонку, допомагаючи вбивати українців.
Щоб зрозуміти, як це працює, та що саме постачається, ТСН.ua попросив написати про це експертів програми російських і білоруських студій Ради зовнішньої політики “Українська призма” Ярослава Чорногора та Павла Радя.
ВПК Білорусі: надійний союзник російської армії
24 лютого 2022 року режим Лукашенка надав територію Білорусі для повномасштабного вторгнення Росії в Україну, тим самим відкривши для російських військ прямий шлях до української столиці. Протягом перших місяців росіяни використовували білоруську інфраструктуру й територію для ракетних ударів, надання своїм військовослужбовцям медичної допомоги, ремонту техніки тощо. А вже згодом, під час оголошення в Росії часткової мобілізації, білоруські полігони стали місцем тренувань російських новобранців.
Сьогодні Білорусь пприпинила бути причиною для гучних інформприводів, а ймовірність повторного наступу з її території на Україну є низькою. Це, зокрема, підтверджує виведення звідти російської авіації, зменшення контингенту ЗС РФ на території Білорусі до 2 тис. осіб, а також відсутність повітряних атак з її території від жовтня 2022 року. Про режим Лукашенка згадують у контексті радше гіпотетичних, а не реальних загроз. Однак є приховані від широкої уваги процеси, які так чи так впливають на перебіг російсько-української війни. Йдеться про роботу білоруського ВПК на потреби РФ.
Спадок СРСР: як побудований білоруський ВПК
На сьогодні білоруський ВПК – це прямий спадок СРСР, від якого залишилися не лише підприємства, а й сама модель розвитку цього сектору. Зважаючи на близькість до західного кордону СРСР, на території Білорусі не розташовували великі оборонні підприємства з повним циклом виробництва. Таким чином, вони виконували роль субпідрядників, спеціалізуючись на випуску різних підсистем та комплектуючих. Як і три десятиліття тому, наразі білоруський ВПК в основному орієнтується на випуск спеціалізованої колісної техніки, ремонт та модернізацію озброєння, а також на випуск оптичних приборів, прицільних комплексів, систем управління вогнем, радіоелектронного обладнання і програмних комплексів. Така модель роботи білоруських зброярів відрізняється від допомоги, яку РФ отримує від Ірану та КНДР – переважно боєприпасів та безпілотників, тобто вже готової продукції повного циклу виробництва.
Хоч на території Білорусі є значна кількість діючих підприємств, доступних на сьогодні потужностей недостатньо, щоб покривати весь попит, спричинений тісною співпрацею з РФ. Тож на деяких із них, як-от на ВАТ “Пеленг”, яке спеціалізується на виготовленні прицілів навідника для бронетехніки, відкривають нові виробничі корпуси, а деякі заводи цивільного призначення поступово перепрофільовують під виробництво продукції для потреб ВПК.
Тісна інтеграція з ВПК РФ: до чого тут ядерна зброя
Білоруський і російський ВПК тісно інтегровані, а співпраця в оборонній сфері є важливою як для Мінська, так і для Москви. Хоч протягом 2015-2019 років режим Лукашенка намагався всіляко зменшувати частку російського ринку у своєму експорті, збалансовуючи вплив Кремля, проте 2022 року вона становила 60% (2019-го частка російського ринку коливалася в межах 26%). Така ситуація є цілком природною, зважаючи на початок настільки масштабних бойових дій та необхідності виготовлення нової продукції для потреб російської армії, самостійно забезпечити яку російська оборонка й досі не в змозі.
Особливе значення для РФ має високотехнологічна продукція – насамперед оптичні та оптико-електронні системи прицілювання, які встановлюють на російську бронетехніку. Крім того, на підприємствах білоруського ВПК здійснюють ремонт і модернізацію російської техніки, зокрема літаків, а також виготовляють шасі для російських ракетних комплексів.
Хоч Росія отримала від Білорусі понад 200 одиниць техніки, серед яких зняті з баз зберігання танки, БМП та вантажівки, суто білоруські розробки до рук росіян не потрапляли. Якщо експорт РЗСВ “Полонез” теоретично міг блокувати Китай, який є постачальником ракетних технологій, то відсутність на фронті доволі успішних білоруських модернізацій техніки радянського зразка, як-от РСЗВ “Град-1А” чи РСЗВ “Ураган-М”, викликає деякі питання. Тим паче, ця техніка явно би знадобилася російській армії.
Достеменно невідомо, чим зумовлений такий стан справ, однак можливими є три версії.
Перша – армія РФ просто не потребує білоруської техніки, що насправді не зовсім логічно з огляду на постійний дефіцит озброєння, який існує в умовах війни таких масштабів.
Друга – білоруський ВПК настільки завантажений замовленнями, що просто не в змозі модернізувати власну техніку чи виготовляти нову. Проте тут теж існують сумніви, адже білоруські зброярі презентують нові зразки озброєнь, а нова техніка надходить на озброєння бригад.
Третя – Лукашенко “продає” Путіну ідею наявності постійних загроз з боку НАТО, а таким чином – необхідності притримування білоруської техніки “для себе”. Частково у цей наратив вкладається і розміщення в Білорусі російської тактичної ядерної зброї, проте ситуація є більш багатогранною, зачіпаючи, зокрема, стосунки між двома диктаторами. Саме з особливостями взаємин між Путіним і Лукашенком пов’язана логіка поведінки режиму останнього.
Мистецтво пошуку вигоди: Лукашенко тягне з Путіна гроші
Лукашенко, опинившись у дуже непростій для себе ситуації і будучи вимушеним піти назустріч Путіну в критичних для нього питаннях, не позбувся старої звички – витягувати російські гроші всюди, де тільки можливо. Це, зокрема, підтверджує інформація від ГУР МО, згідно з якою білоруський підрядник “Волавто” виставив російській стороні розрахунки за виготовлення деталей і вузлів до РСЗВ “Град”, які на 500-600% перевищували очікувану росіянами вартість.
Тому активна робота ВПК і значні обсяги промислового виробництва не лише забезпечують постійні грошові надходження від виконання замовлень, а й є одним із факторів подекуди крихкого, але зростання білоруської економіки. Відомо, що для цього в КНР навіть були зареєстровані білоруські компанії, які займаються імпортом підсанкційних технологій із Японії та інших азійських держав, аби забезпечити безперебійну роботу ВПК. Зокрема, йдеться про прецизійні деталі для двигунів, давачів та іншого обладнання, необхідного для виготовлення танків та іншого озброєння.
Крім цього, в діях режиму Лукашенка є ще й політичний елемент. Використання білоруських розробок в бойових умовах може збільшити кількість потенційних покупців як в Азії, так і в Африці. А посилення військово-промислової кооперації з деякими з них, передусім із КНР, може допомогти збалансовувати вплив Кремля і зменшувати його частку в оборонному замовленні РБ.
Поки триватиме російсько-українська війна, військово-технологічна співпраця між Росією та Білоруссю не зменшуватиметься. Це зумовлено тим фактом, що білоруські зброярі є монополістами в контексті виготовлення певних підсистем та комплектуючих для російської армії, що забезпечує доступ до великого ринку й навіть створює можливості для зловживання, як у випадку з постачанням деталей для РСЗВ “Град”.
Відтак Україні та західним партнерам необхідно приділяти куди більшу увагу питанню функціонування білоруського ВПК, намагаючись відрізати його від доступу до іноземних технологій та підірвати співпрацю з російською стороною.
Цілі для ЗСУ: status quo на білоруському напрямку
Завантаженість низки підприємств білоруського ВПК замовленнями для потреб російської армії є однією з причин малоймовірності повторного наступу з території РБ. Білорусь важлива для РФ не стільки як бойова одиниця, скільки як “тиха гавань”, матеріальна та промислова база, яка може допомагати забезпечувати потреби ЗС РФ. Крім того, офіційний Мінськ є одним із каналів обходу західних санкцій, що зумовлено запровадженням меншого спектру економічних обмежень проти Білорусі.
Безпосередня участь режиму Лукашенка у війні проти України перетворила би білоруські підприємства ВПК та інші стратегічно важливі об’єкти на ціль для української армії (те, від чого ЗСУ утримувалися під час першої фази повномасштабного вторгнення), а для ураження деяких із них, як-от Мозирського НПЗ, Україні було б достатньо застосовувати далекобійну артилерію. Тож, цілком імовірно, що Росія б зіткнулася з перебоями постачання продукції воєнного призначення, а внутрішня стабільність режиму Лукашенка сильно б похитнулася.
