Як відбиваються наші захисники в ситуації снарядного голоду і як коментують ситуацію на передовій бійці із “найгарячіших точок” – Часового Яру і Серебрянського лісу розповіли воєнкору ТСН-Тижня Андрію Цаплієнкові.
“Снарядний голод”
На гаубиці “Паладин” бійці 92-ої бригади вкотре міняють ствол. Вона настільки інтенсивно вела вогонь по окупантах, що метал стерся, і калібр збільшився аж на півсантиметри.
“Виробітка ствола вже така, що там не 155, а 160 міліметрів. У цієї гармати напрацювання 26 тисяч пострілів”, – розповідає командир батареї 92-ої бригади з позивним “Кот”.
Але час, коли снаряди були в надміру, залишився в минулому. Зараз “Паладин” робить лише кілька пострілів на день.
Тут, на фронті, дуже відчувається снарядний голод. Не будемо казати про співвідношення російських та українських снарядів, але для нас воно критичне. І хлопці роблять неможливе, щоб бодай трохи затримати російську навалу.
Щоб втримати Часів Яр, гармаші працюють лише тоді, коли на сто відсотків впевнені в тому, що снаряд ляже в ціль. Якщо є сумнів – постріл скасовують.
“Коли є снаряди, можна працювати і їх тупо гасити. А коли тут потрібно… Ми приїхали сюди, і ось. Чим працювати? По факту, нам не дають снарядів”, – говорить командир гармати 92-ої бригади Павло.
Не буде боєприпасів від Сполучених Штатів – і рано чи пізно окупанти вийдуть на околиці стратегічно важливого міста. Якщо це станеться, може зламатися вся логістика оборони на Донеччині.
“Противник рухається не тільки в напрямку Часового Яру. Він паралельно б'є в Богданівку, намагаючись вирівняти лінію фронту. Б'є в Іванівське, б'є в Кліщіївку, б'є в Андріївку. Кліщіївка, Андріївка, успіху не має. Іванівське, частковий успіх, закріпився на передових вулицях. Але далі успіху не має. Я вам можу сказати, що окупації населеного пункту Іванівське повною мірою не відбулося”, – каже командир батальйону ударних безпілотних авіаційних комплексів Ахіллес 92-ї бригади Юрій Федоренко.
Чи можуть дрони замінити артилерію
Ось чим українське військо намагається компенсувати брак снарядів – ударні дрони змушують противника відмовитись від пересування в прифронтовій смузі на техніці. Напевно, це буде сюрприз для ворога дізнатись, що один з найбільш результативних українських операторів дронів воює на протезі. Відсутність ноги не заважає йому палити ворожу техніку, яку він просто перестав рахувати.
Та “офісна робота” операторів дронів не може на сто відсотків замінити гармати.
“Безпілотники собою не підміняють артилерію. Найбільш ефективний вогневий вплив – це коли ми діємо спільно. Конкретний приклад: їде бойова броньована машина. В неї залітає ФПВ-дрон. Машина зупиняється, піхота починає розсипатися в різні сторони достатньо швидко. В цій момент артилерія здійснює постріл касетним боєприпасом, який накриває площини. І більшість штурмової групи противника гине від артилерійського вогню. Наступним ФПВ-дроном добивається техніка, і вона вигорає”, – розповідає Федоренко.
Батальйон “Ахіллес” усіма силами намагається компенсувати нестачу артилерії. Над удосконаленням гвинтокрилих технологій тут працюють конструктори. Пілотів готують у навчальному центрі. А сховане під землею виробництво спеціальних боєприпасів для дронів нагадує заводський цех.
Ворожі КАБи – ще одна величезна проблем для ЗСУ
Снарядний голод – лише одна з багатьох проблем фронту. Залишки механізму, який росіяни називають “універсальний модуль планерування і корекції” вішають на авіабомби, роблять їх коригованими і перетворюють на пекло прифронтові міста.
“У нашій зоні відповідальності по КАБах можна годинник звіряти. Рано вранці і ввечері”, – зазначає боєць “Кот”.
Загроза для Харкова
Для того, щоб відігнати літаки, які бомблять і фронт, і тил, потрібні численні далекобійні засоби ППО. Союзники їх теж не поспішають надавати. Керованими бомбами окупанти вже дістають Харків, а Шойгу збирається мобілізувати 300-тисячне військо, як лякає пропаганда, для наступу на східноукраїнське місто.
“Триста тисяч – це велика кількість людей. І, якщо їх віддати на наступ Харкова, буде важко. Але Харків більш готовий до ведення бойових дій зараз, ніж на початку війни. Тому я впевнений в Харкові”, – запевняє командир гаубично-артилерійського дивізіону 13-ої БрОП НГУ “Хартія” з позивним “Гефест”.
Серебрянський ліс
Можливо, лякачкою про Харків українських військових пробують відволікти від більш реальної небезпеки. Росіяни хочуть знову захопити звільнений у 2022-му Лиман з наступним виходом на межу Донецької і Харківської областей.
Але на їхньому шляху стала сама природа. Серебрянський ліс. Новостворена бригада Нацгвадції “Хартія” стала тут в оборону. Бійці називають її “глухою”.
“Глуха оборона – це значить тримати свій сектор оборони і не пускати противника, незважаючи на ступінь його тиску. Ми цю задачу виконуємо”, – каже начштабу 13-ої БрОП НГУ “Хартія” Максим Голубок.
“Хартія” просто вгризається в землю. Над головами нацгвардійців смертоносний вогонь ламає сосни, як сірники. Але в цьому лісі бригада не здала жодної позиції.
В “Хартії” воюють за стандартами НАТО. В Серебрянському лісі західна система управління обороною показала себе ефективною, попри те, що доводиться воювати не західною, а радянською технікою. По ворогу навалює його ж “Град”. Він був захоплений в якості трофею.
“Від двох до чотирьох хвилин по потрібних координатах розгортаємо гармати і працюємо. Одна, дві, п'ять гармат, неважливо. Коли вони бачать, що їх так знищують, на підходах, на їх маневрах, вони розуміють, що комунікація всередині бригади, вона є, і вона під стандарти НАТО, а не радянських часів”, – говорить командир гаубичної батареї 13-ої БрОП НГУ “Хартія” Костянтин.
Але операція, на яку військові взяли журналіста ТСН, в стандарти НАТО аж ніяк не вписується.
Бійці “Хартії” зробили вилазку, аби встановити український прапор в “сірій зоні”. В “Хартії” вважають, це неабияк мотивуватиме піхотинців на передовій. А до мотивації в одній з найновіших українських бригад ставляться дуже серйозно.
До противника кілька сотень метрів. Розвідники через повалені вибухами дерева дуже швидко прямують на відкрите місце. У одного з них в руках коптер з українським прапором. Оператор безпілотника – в укритті.
Дрон з синьо-жовтим прапором нібито виривається з рук розвідника в небо. Державний символ летить вбік ворожих позицій. Коптер не зупиняється. Перетинає лінію фронту. Спусковий механізм спрацьовує. І ось древко прапора встановлюється на відкритій галявині між першою і другою лінією оборони противника.
Мотивація українських бійців – лише одна із багатьох задач таких операцій, кажуть нацгвардійці. Та якби мотивацію підсилити зброєю від союзників, то українська піхота власноруч змогла б занести синьо-жовті стяги на позиції ворога. І не тільки в Серебрянському лісі.
▶ На YouTube-каналі ТСН можна переглянути за цим посиланням відео:
