Москва всіляко намагається зірвати перший установчий саміт формули миру, який має відбутися 15-16 червня в Швейцарії. Офіційно Швейцарія ще не оприлюднила фінальний список країн-учасниць, які підтвердили свою участь. Але Кремль робить все, щоб туди не приїхали представники Китаю, Індії та країн Глобального Півдня. Натомість Росія всіляко просуває свої “мирні” плани, що базуються на їхніх “хотєлках” від грудня 2021 року та квітня 2022 року. Про що йдеться?
По-перше, за кілька місяців до початку повномасштабного російського вторгнення, Кремль закликав НАТО “збирати манатки” й повертатися до кордонів 1997 року. Тобто, вже тоді в Москві не лише вимагали “гарантій” невступу України до Альянсу, а й публічно поставили під сумнів кілька хвиль розширення НАТО, вимагаючи повернення до колишнього Варшавського договору.
По-друге, Кремлю аж ніяк не вигідно, щоб світ погодився на українське бачення закінчення війни, базоване на формулі миру, що включає такі пункти, як: створення спеціального трибуналу та покарання всіх винних, включно з вищим політичним та військовим керівництвом Росії; репарації та чітку фіксацію закінчення війни тощо. Натомість Москва наполягає на поверненні до буцімто “стамбульських домовленостей”, де, за їхньою версією, закріплювався позаблоковий статус, роззброєння України та багато інших шизофренічних пунктів, які ведуть до повної капітуляції Києва.
Проте, це не заважає Кремлю знову й знову говорити про начебто “готовність до переговорів”, наголошуючи, що будь-який такий процес без Росії “даремний і безглуздий”. Навіщо ж Москві повторювати цю тезу, якщо припиняти війну вона не збирається, та до чого тут посередництво Китаю та Туреччини? ТСН.ua розкаже в цьому тексті.
Стамбульська капітуляція: чому Путін знову хоче переговорів
Протягом всіх цих понад двох років повномасштабної війни, Кремль, принаймні публічно, ніколи не відмовлявся від переговорів, постійно заявляючи, що вони буцімто до них готові – не хоче Київ і “його господарі”. І, як не парадоксально, це завжди знаходило відгук у ключових столицях наших союзників, бо кінцеві цілі Києва та Заходу у цій війні завжди відрізнялися. Восени 2022 року, ще до блискавичного звільнення Силами оборони України Харківщини та Херсонщини, ТСН.ua писав, як політичне та військове керівництво США переконувало Київ, що на певному етапі війни нам все ж доведеться сідати з росіянами за стіл переговорів, і варто не пропустити цей момент.
Захід, передовсім Сполучені Штати, ніколи не давали Україні достатньої кількості зброї, щоб завдати Росії стратегічної поразки на полі бою. Принцип дозованої, або, як його ще називають, крапельної військової допомоги, за американськими розрахунками, мав рано чи пізно привести Київ та Москву до перемовин. І до цього плану майже не входило звільнення Донбасу, й ніколи – Криму, включно зі знищенням (або суттєвим пошкодженням) Керченського мосту. Тобто, Україна, на думку наших партнерів, все ж мала погодитися на територіальні поступки. Бо, інакше, за логікою Заходу (передовсім Вашингтона та Берліна, бо Париж віднедавна змінив свою думку), це могло призвести до застосування Путіним ядерної зброї.
За численними повідомленнями американських ЗМІ, максимум, на що ставили США в контрнаступі України минулого літа, – це перерізання нашими Силами оборони російського сухопутного коридору від окупованих Донбасу до Криму, з виходом до Азовського моря. А потім, за їхніми розрахунками, мали б починатися переговори. Проте, стратегія Адміністрації Байдена від самого початку була приречена на поразку, бо Кремль постійно підвищує ставки. Восени 2022 року, після того, як сили ворога посипалися на Харківщині та Херсонщині, Росія почала кампанію зі знищення критичної інфраструктури, щоб заморозити Україну й спричинити нову міграційну хвилю до європейських країн.
Щоб стримати наш контрнаступ минулого року, ворог підірвав окуповану ними ж Каховську ГЕС, спричинивши наймасштабнішу, після аварії на ЧАЕС, катастрофу, на що Захід заплющив очі. Проте, не варто забувати, як численні українські та західні експерти наголошували, що від грудня 2022 року наші союзники та партнери не постачали нам необхідної кількості зброї, передовсім артилерійських снарядів, фактично давши Росії час збудувати “лінію Суровікіна”, а потім й іншої зброї, що і загальмувало наш контрнаступ.
Одразу після підриву росіянами Каховської ГЕС, російські пропагандистські ЗМІ повідомили про телефонну розмову голови Служби зовнішньої розвідки РФ Сергія Наришкіна з директором ЦРУ Вільямом Бернсом. Така ж сама розмова, тільки віч на віч, мала місце в листопаді 2022 року в Анкарі, на додачу до ядерних погроз з боку Москви. Зараз Росія знову підвищує ставки, знищуючи нашу енергетичну інфраструктуру, вкотре сподіваючись спричинити міграційну хвилю українців до країн ЄС напередодні виборів до Європарламенту та підвищити таким чином рейтинги європейських “орбанівців”.
І знову ми бачимо відсутність західної військової допомоги Україні через передвиборчий хаос у США. Протягом останніх місяців ТСН.ua неодноразово писав, що Адміністрація Байдена довго сиділа склавши руки, спостерігаючи, як справи у Конгресі все далі заходять у глухий кут. Команда Дональда Трампа, ймовірного кандидата в президенти від Республіканської партії, цим скористалася, розуміючи, наскільки поразка України може вдарити по рейтингам Байдена на тлі провального виходу США з Афганістану та війни Ізраїлю проти терористичного ХАМАСу, за яку чинну Адміністрацію критикують самі ж демократи.
На цьому тлі Путін, як йому здається, розігрує “золоту акцію”, начебто демонструючи готовність до переговорів, надсилаючи сигнал Вашингтону про “заморозку” війни з врахуванням, як він каже, “територіальних реалій”. Тобто, щоб Україна та Захід погодилися на окупацію Росією чотирьох українських регіонів, які Путін записав до російської конституції. Ні Київ, ні наші союзники та партнери, ніколи на це не погодяться. Проте, сам факт початку переговорів міг би зіграти на руку як Адміністрації Байдена до президентських виборів у США, так і Трампу в разі перемоги. І, ми маємо бути певні, що в разі початку таких перемовин, західна військова допомога Україні майже напевно зведеться до нуля. А, от, чи зупиниться постачання північнокорейських снарядів та іранських “шахедів” до Росії? Чи припинять країни, такі як Китай, Індія, Туреччина та інші допомагати Росії обходити західні санкції?
Посередництво Китаю та Туреччини: що треба розуміти
У тексті “Мирні” переговори з Росією: хто та навіщо просуває план прихованої капітуляції України” ТСН.ua вже писав, що Китай у цій фазі повномасштабної російської війни ніколи не був на боці Києва, називаючи її “внутрішньою українською кризою”. Вже за три місяці після того, як у листопаді 2022 року Володимир Зеленський представив українську формулу миру на саміті G20, Пекін оприлюднив свою позицію щодо врегулювання, яка містила безумовне “припинення вогню” та “відновлення мирних перемовин”.
Як бачимо, вже тоді Кремль намагався всіляко зашкодити просуванню українського бачення закінчення війни. Лише один раз китайський представник взяв участь у зустрічі радників щодо формули миру на Мальті минулого літа. Пекін запрошений на перший установчий саміт у Швейцарії. Проте з публічних офіційних коментарів китайської сторони вже зрозуміло: якщо там не буде Росії, не буде й Китаю. Днями Лавров відвідав Пекін, де, майже напевно, Китай і Росія узгодили позиції щодо умов участі у саміті в Швейцарії. А це не просто обов’язкова присутність там Росії, а й врахування її інтересів. Нагадаємо, що в березні під час турне китайського урядового спецпредставника Лі Хуея з питань Євразії (спочатку до Москви, потім до європейських столиць, і наостанок до України), група китайських експертів також їздила Європою. На відміну від офіційних представників КПК, вони мають ширше поле для маневру. На зустрічах з європейськими експертами вони говорили, що Китай виступає за мир, переговори, неможливість нав’язування альянсів (маючи на увазі вочевидь НАТО – ред.), а чотири українські області (які Путін незаконно записав до російської конституції – ред.) “самі вирішили приєднатися до Росії”, тому треба термінове припинення вогню.
На офіційному рівні Пекін постійно наголошує, що не надав летальної зброї жодній зі сторін конфлікту. Проте, буквально днями західні ЗМІ, з посиланням на американську розвідку, повідомили, що Китай різко збільшив продажі Росії верстатів, мікроелектроніки та інших технологій, які Москва використовує для виробництва ракет, танків, літаків та іншого озброєння. У 2023 році 90% мікроелектроніки надходило до Росії саме з Китаю. Тому заяви з боку Пекіна про начебто “нейтральність” у цій війні виглядають як лицемірство.
Москва та Пекін у цій війні мають одну спільну мету – послаблення Заходу. Китаю не вигідна перемога України. Саме тому він продовжить допомагати Росії, проштовхуючи її участь у першому саміті формули миру у Швейцарії. Про це Сі Цзіньпін говоритиме з канцлером Німеччини Олафом Шольцем під час його візиту до Пекіна в квітні, та з президентом Франції Еммануелем Макроном, коли лідер Китаю поїде до Парижа в травні. І, майже напевно, після цього, якраз напередодні саміту в Швейцарії, Путін здійснить візит до Пекіна.
Навіщо це Кремлю, який ще донедавна відмовлявся від будь-якої участі в саміті формули миру?
По-перше, щоб ще раз заявити, що Україні, навіть за підтримки Заходу, ніколи не виграти цю війну, тому треба погоджуватися на те, що зараз пропонує Росія, інакше буде гірше.
По-друге, щоб розмити українське бачення закінчення війни. Бо, можна припустити, якщо московських представників і допустять до саміту в Швейцарії, то разом із Китаєм та іншими країнами, які орієнтуються на Пекін, вони проштовхуватимуть якийсь свій план.
Саме тому Кремль і вкинув через одне з “ліберальних” російських ЗМІ начебто “пропозицію Ердогана” щодо замороження війни, яка передбачає позаблоковий статус України щонайменше до 2040 року, референдуми на окупованих українських територіях тощо. Цей вкид дуже нагадує те, що Москва вже пропонувала у перші місяці повномасштабного вторгнення на рівні з “денацифікацією” та “демілітаризацією”. Що цікаво, канцелярія президента Реджепа Таїпа Ердогана це жодним чином не прокоментувала. В ОПУ це назвали російською дезінформацією. А західні експерти дуже слушно наголошують: навіщо Туреччині брати на себе відповідальність, просуваючи відверто російські плани, напередодні візиту Ердогана до Вашингтона 9 травня?
Насамкінець нагадаємо, що вже протягом півроку Кремль постійно говорить про повернення до “стамбульських домовленостей”. Зрозуміло, що жодних реальних домовленостей два роки тому в Туреччині не могло бути. Але Росія погодилася на сам факт таких переговорів, бо план “Київ за три дні” провалився. Всім зрозуміло, що зараз вони б хотіли “заморозити” війну, взяти паузу, перегрупуватися і вдарити з новою силою. Бо кінцеву мету цієї війни Кремль не змінив – їм потрібен Київ і російські танки на кордоні з країнами НАТО. Проте, є ще одна ціль, – підірвати Альянс і його статтю 5 про колективну оборону зсередини.
Адже, якщо припустити, що Захід погодиться на замороження війни та фактично заплющить очі на окупацію частково чотирьох українських регіонів (до того ж, марно припускати, що війна на цьому припиниться, Росія продовжить просуватися, щоб вийти на адмінкордони записаних до її конституції українських областей), де гарантія, що, умовно, завтра Росія та Білорусь не почнуть військові дії у Сувальському коридорі? Як на це відреагує НАТО? Адже Путін і Лукашенко погрожуватимуть Третьою світовою та ядерною війною. Те саме стосується й ідеї вступу України до НАТО частинами, яку просуває колишній генсек НАТО Андерс фог Расмуссен. Тобто, тимчасово без окупованих Росією українських територій. Це та сама пастка Путіна, яка підірве Альянс зсередини. Бо, якщо припустити, що ми вступаємо до НАТО “частинами”, як країни-члени відреагують на удари балістикою по Києву, Львову, Харкову чи Одесі? Якщо не буде задіяна стаття 5, це підірве саму основу існування НАТО.
“Якщо Путін захопить Київ, це буде катастрофа, гірша за В’єтнам”, – написав днями колишній британський прем’єр Борис Джонсон у статті для The Telegraph. Адміністрація Байдена та ключові європейські столиці це розуміють, хоч ще й живуть ілюзією можливості переговорів із Росією щодо врегулювання війни на якомусь етапі. А, чи розуміє це Дональд Трамп, який начебто погодився розблокувати пакет допомоги Україні в Конгресі США в обмін на те, що це будуть кредитні гроші?
