На характер і долю дитини впливають не лише гени, а й її оточення та виховання. Важливу роль відіграють “позиція” дитини в сім'ї, наявність братів і сестер та порядок їхньої появи на світ. Діти, народжені в одній сім'ї та виховані одними батьками, відрізняються характером, звичками. Здається, умови й середовище начебто однакові, але результат різний.
Вплив “порядку народження” та “позиції” в сім'ї на характер дитини досліджував послідовник З. Фрейда психолог Альфред Адлер.
Згідно з Адлером, кожна позиція зумовлює відмінності людей у характерах, ставленні до самих себе, інших людей і світу. Але тут немає категоричності, як-от “Первісток завжди…” або “Молодшим дітям властиво…”. Черговість народження впливає на долю дитини залежно від конкретної сімейної ситуації та природних задатків дитини.
Старші діти – “первістки”, які вони
Положення первістка є особливим, поки він – єдина дитина. Він є “центром Всесвіту”, отримує безмежну любов і турботу від батьків.
Старші діти зазвичай відповідальні, причому почуття відповідальності може бути завищеним, що в деяких ситуаціях призводить до надмірної тривожності. Вони краще навчаються, що зумовлено не лише високим інтелектом, а й амбіціями, прагненням бути першими, схильністю дотримуватися правил.
Поява ж другої дитини кардинально змінює ситуацію, викликаючи у первістка шок. Якщо різниця між дітьми становить менш ніж 5-6 років, такий стрес особливо сильний, адже дитина втрачає безмежну владу над батьками. Ситуація ускладнюється, якщо друга дитина – тієї ж статі, що й первісток.
Через це первістки зазвичай схильні до перфекціонізму, корені якого саме у втраті батьківської любові після появи на світ молодшої дитини. Первісток підсвідомо ухвалює рішення стати найкращим, щоб повернути любов батьків, “заробляє її”. Часто цю ж схему переносить у доросле життя на взаємини з партнерами.
Який характер формується у молодшого з двох дітей
Друга дитина не знає ситуацію “загального поклоніння”, в якій були її старший брат або сестра. Від перших днів свого життя вона живе у світі, в якому дорослі ділять свою увагу, любов і турботу між нею та старшою дитиною.
Друга дитина від самого початку намагається наслідувати та доганяти старших брата чи сестру. Завдяки цьому вона часто розвивається швидше, ніж первісток. Молодшим нерідко притаманна амбітність, адже вони часто намагаються не лише не відстати, а й перегнати старших.
Меншому з двох дітей важко наздогнати брата чи сестру, які вже мають успіхи в навчанні, тож він прагне реалізуватися в інших сферах.
Такі діти зазвичай менш відповідальні, оскільки в більшості випадків батьки покладають на других дітей менше обов’язків, і маніпулятивні. Відповідальність за свої вчинки молодші часто перекладають на старших і схильні домагатися свого хитрощами та маніпуляціями.
Середня – друга, – але не остання дитина
Така дитина в сім’ї одночасно є і старшою, і молодшою, а тому може мати риси як того, так і іншого. Щоб зайняти своє місце в родині, вона залежно від обставин здатна грати роль як “великого”, так і “маленького”. На думку Адлера, через те, що середня дитина може ставити перед собою недосяжні цілі, це підвищує ймовірність її невдач.
Проблема середніх дітей у тому, що основна увага зазвичай приділяється старшому – він перший стає школярем, і молодшому – він найбезпорадніший. Якщо середня дитина не єдина дівчинка чи хлопчик у тріаді, вона може відчувати свою “ніяковість, непотрібність нікому”. Тому такі діти часто страждають від почуття уявної “неповноцінності”, привертають до себе увагу “поганою” поведінкою, нав’язливими звичками.
Але через таку позицію в сім'ї, на відміну від первістків, занурених у внутрішні переживання, середні діти відкриті світу та орієнтовані на соціум. Вони вміють чудово домовлятися з іншими, оскільки часто відіграють у сім’ї роль посередників, зв’язкових між братами й сестрами. Вони більш товариські, безтурботні та емоційно стабільніші.
Молодші діти – найменші в сім'ях з трьома та більше дітьми
Така молодша дитина потрапляє вже до сформованої системи, коли батьки мають великий досвід у вихованні дітей і не переймаються з приводу незначних проблем. Як наслідок, третя дитина часто виростає спокійнішою та життєрадіснішою. Навіть з двох дітей у сім’ї молодша дитина зазвичай є усміхненішою та емоційно стабільною.
Остання дитина не відчуває шоку “позбавлення трону”, є улюбленцем сім’ї, часто оточена увагою з боку не лише батьків, а й старших братів і сестер.
Але молодша дитина росте в середовищі, де “великі” старші діти володіють привілеями і встановлюють “правила гри”, що може розвивати у молодшого почуття неповноцінності та мотивацію перевершити старших. Через опіку старших у дорослому житті наймолодша дитина зазвичай вміє і любить приймати чуже заступництво, допомогу й підтримку. Вона добре відчуває всі тонкощі спілкування і подобається людям.
Через те, що на молодших у сім’ї покладається менше обов’язків, до їхніх досягнень батьки ставляться менш вимогливо, у найменших дітей може бути не сформована внутрішня дисципліна та водночас розвинуте відчуття вседозволеності.
Єдина дитина в сім’ї
Єдиній дитині не потрібно конкурувати з братами й сестрами, вони так само, як і первістки, отримують багато уваги з боку батьків. Однак перебуваючи занадто довго під опікою матері, такі діти очікують такого ж захисту й турботи від інших. Відповідно, у них може сформуватися залежність та егоцентризм.
Відсутність братів і сестер позначається і на тому, що дитина змушена здебільшого орієнтуватися на дорослий зразок поведінки, тому такі діти вправніші у взаєминах з дорослими, здатні швидко, набагато швидше, ніж з однолітками, знаходити з ними спільну мову.
Єдина дитина часто позбавлена необхідної для розвитку свободи через те, що за найменших труднощів їй допомагають дорослі, вона не може самостійно віршувати проблеми.
З іншого боку, через те, що все крутиться довкола них, єдині діти часто виростають егоїстами, вони переконані, що світ завжди має йти до них. Також вважається, що у них вище розвинений інтелект, оскільки у них більше можливостей для освіти та навчання.
Читайте також:
