МВС Словаччини заявило, що зловмисник вистрелив у Фіцо п’ять разів. Прем’єр переніс уже дві операції і його стан залишається тяжким. Хоча, як стверджують лікарі, загрози життю голови словацького уряду вже немає, до повного відновлення ще дуже далеко. Наразі він перебуває в лікарні в Банській Бистриці й медики поки не дозволяють транспортувати його до столиці Словаччини – Братислави.
Зловмисник натиснув на гачок: буквально й фігурально
Розслідування триває дотепер. Спершу видавалося, що замах вчинив зловмисник-одинак, громадянин Словаччини, 71-річний письменник Юрай Цинтула, який мотивував свій вчинок невдоволенням політикою чинного уряду. Проте нині з’являються нові деталі. Спеціальна урядова група, причетна до розслідування, припускає, що нападник діяв не сам і мав спільників, які одразу після його затримання видалили облікові записи підозрюваного в соцмережах.
Проте навіть якщо замах був одноосібною ініціативою нападника, применшувати політичні наслідки цього злочину не варто. Щоб зрозуміти нюанси, необхідно звернути увагу на внутрішньополітичний контекст у Словаччині та ЄС, а також на російський інтерес і майстерні інструменти гібридного впливу, які може застосувати та вже застосовує Москва.
Нещодавно у Словаччині пройшли президентські вибори, що відзначилися неабиякою інтригою. До останньої хвилини було незрозуміло, хто посяде президентську посаду: спікер парламенту та член урядової коаліції Петер Пеллегріні чи кадровий дипломат, якого підтримала опозиція – Іван Корчок. Перемога Пеллегріні загрожувала цементуванням влади за командою Роберта Фіцо, що, власне, і сталося. Тепер без навіть символічних обмежень, які міг накладати президент, влада може робити все, що хоче. І, власне, робить.
Команда Фіцо почала стрімко згортати антикорупційні реформи та обмежувати спроможності інституцій, що ними займалися. Одночасно з цим розпочався наступ на інформаційного суспільного мовника – уряд Фіцо намагається здобути над ним більший контроль. Усе це нагадує кроки лідера сусідньої Угорщини Віктора Орбана, що віддавна приятелює з Робертом Фіцо. В поляризованому виборами суспільстві опозиція, звісно, намагається протестувати проти утисків владної команди, і донедавна такі протести у великих містах Словаччини збирали багаточисельні маніфестації. Проте нині ситуація може змінитися. Замахом на Фіцо зловмисник натиснув на гачок не лише буквально, але й фігурально.
Невтішні наслідки: пастка для опозиції
Щойно у владних кабінетах оговталися після замаху, там почали думати, як використати його на свою користь. Відповідь лежала на поверхні. Передусім у нападі на прем’єра звинуватили опозицію. Мовляв, саме опозиціонери розхитали ситуацію в країні настільки, що дійшло до замахів на вбивство політичних опонентів. Опозиційна “Прогресивна Словаччина” й без того скасувала низку протестів. А тепер, то і взагалі опинилася в делікатній ситуації. Варто їй знову закликати до мітингів і маніфестацій, як влада зможе звинуватити лідерів опозиції в розпалюванні громадянського конфлікту та неетичній поведінці щодо прем’єра, який не може відповісти з лікарняного ліжка. В гіршому разі влада піде на заборони протестів і репресії щодо опозиції.
Ще один наслідок – невизначеність результатів виборів до Європарламенту (які відбудуться 6-9 червня – ред.).
По-перше, може спрацювати банальний принцип співчуття до жертви, а Роберт Фіцо видається саме жертвою, і тоді прихильники партій урядової коаліції SMER-SD, Hlas та SNS зможуть отримати вище представництво в Європарламенті. А це посилить позиції євроскептиків, до яких вони належать, не лише на рівні Словаччини, але й на європейському рівні.
По-друге, напад на Роберта Фіцо дозволив витягнути на світло призабутий наратив: “Прихильники миру – під прицілом”. Адже словацький прем’єр неодноразово наголошував на необхідності припинити російсько-українську війну (хоча його підходи й нехтують принципом справедливості та радше ґрунтуються на умиротворенні агресора шляхом принесення України в жертву російському імперіалізму). Цей наратив уже взяв на озброєння Віктор Орбан, який заявив, що тепер він знову єдиний на всю Європу прихильник миру, якого цькують “прихильники війни”.
Кому це вигідно: російські маніпуляції
Напевно, не треба пояснювати, як виграє від ситуації Росія. Там теж одразу вирішили скористатися ситуацією на свою користь і застосувати арсенал гібридного впливу. Для Москви не є секретом вразливість Словаччини. Незначне зростання економіки веде до розчарування в ЄС, поляризація суспільства може провокувати політичну турбулентність на регіональному рівні, брак довіри до традиційних медіа дає широке поле для культивації конспірологічних теорій і маніпулювання суспільством.
Саме ці підходи одразу й спробували застосувати кремлівські пропагандисти, які чи не раніше за всіх намагалися вказати на те, що нападником був громадянин України. Коли ця версія виявилася нежиттєздатною, адже нападника одразу затримали, зерно непевності все ж було посіяно, і тепер Росія просуватиме версії про те, що Юрая Цинтулу українські спецслужби використали всліпу.
Москва, до речі, не обмежується просуванням таких версій на рівні Словаччини, а йде далі. Як маститі пропагандисти, так і анонімні пабліки вже натякають, що і за нападом на Фіцо, і за падінням гелікоптера, внаслідок якого загинув іранський президент Ібрагім Раїсі, і навіть оповита таємницею історія про замах на принца Саудівської Аравії Мухаммеда бен Салмана, що начебто стався 7 травня, стоять ті самі люди. Поле для інтерпретацій російські пропагандисти лишають широке – це можуть бути й американці, й українці, й Ізраїль. Кожен, залежно від своїх фобій та уподобань, може обрати собі до смаку. Головне, підливати оливу у вогонь, посилювати глобальний хаос і прораховувати, як посилюватимуться вразливості світових гравців в умовах цього хаосу, що Росія завжди вміло робила інструментами свого рефлексивного контролю.
Повертаючись до Словаччини, можна очікувати, що Москва й надалі намагатиметься підтримувати в суспільстві суперечки щодо правдивих причин замаху на Фіцо. З одного боку, вкидатиме у дискурс нові й нові версії – від українських снайперів до загону рептилоїдів, але водночас підігруватиме й розколу між владою та опозицією і живитиме страхи щодо громадянської війни. Ця методичка вже апробована в Україні ще від часів Революції Гідності. Крім того, російська пропагандистська машина готуватиметься й до нових операцій та вишукуватиме нових потенційно вразливих жертв: президентські вибори цього та наступного року не лише у Словаччині, а ще й у поляризованій Молдові. А в сусідній з нами Румунії, то і взагалі повний цикл виборів – від місцевих і парламентських до президентських. Тож стежимо за руками російських майстрів спецоперацій, передусім у вразливих сусідніх державах, та працюймо над тим, щоб викорінювати вразливості, якими вони можуть маніпулювати на національному, регіональному та європейському рівнях.
