У МЗС КНР повідомили, що саміт миру у Швейцарії, в якому вже погодилися взяти участь 107 країн (близько 75 держав будуть представлені на рівні голів держав), не відповідає очікуванням Пекіна, а це – участь Росії. Натомість російський міністр закордонних справ Сергій Лавров натякає, що Китай може організувати “свою” мирну конференцію, де Росія якраз буде присутня, проте, зі зрозумілих причин, не буде України.
У чому принципова відмінність у підході Китаю до війни Росії проти України?
По-перше, Пекін не називає це війною, тим паче повномасштабною. Навіть із назви “мирного” плану Китаю – “позиції щодо врегулювання української кризи” – який він представив ще в лютому 2023 року, зрозуміла справжня політика Пекіна.
По-друге, КНР постійно закликає до безумовного припинення вогню й початку переговорів, підтримуючи таким чином заклики Кремля погодитися на російську окупацію українських територій, причому досі не зрозуміло: по чинній лінії розмежування чи в межах адміністративних кордонів чотирьох українських областей, які Путін незаконно записав до російської конституції.
Тобто, як бачимо, Пекін солідаризувався з Москвою щодо умов початку переговорів, не гарантуючи при цьому жодних запобіжників неповторення ще більшої військової агресії, виведення російських військ і моніторингу режиму припинення вогню (тобто, хто це контролюватиме тощо), вже не кажучи про притягнення до відповідальності російського політичного й військового керівництва за вчинені воєнні злочини. До того ж, все більш войовничою риторика Китаю стає й щодо Тайваню. США закликають європейських союзників придивитися до КНР, зробивши політику щодо Пекіна більш жорсткою. Проте, ключові столиці ЄС не поспішають.
У цьому тексті ТСН.ua розкаже, яку помилку робить Америка, чому українська влада вирішила назвати речі своїми іменами, адже Китай вже давно визначився, на чиєму він боці в цій війні.
Тактика Китаю: зірвати саміт у Швейцарії
Візит Путіна до Китаю 16-17 травня не приніс Москві бажаних економічних бонусів. Ми не побачили підписаних договорів про потік китайських інвестиції до Росії. А щодо газопроводу “Сила Сибіру-2” через Монголію, в якому Кремль дуже зацікавлений після втрати європейського ринку, за інформацією Financial Times, переговори зайшли в глухий кут через нову вимогу КНР – купувати газ за внутрішніми російськими цінами й далеко не всі 50 млрд куб м, які Росія хоче поставляти по цій нитці газогону. Проте, найголовніше, – хто платитиме за будівництво труби? Навряд чи Китай хоче в це вкладатися, інакше ми б вже давно побачили початок будівництва.
Проте товари подвійного призначення, на яких тримається російський ОПК, Китай продовжує експортувати до Росії, як і надавати супутникові дані для ведення війни проти України. Тобто, як бачимо, військова співпраця триває. На політичному рівні, особливо після візиту Путіна до Китаю, позиції Москви та Пекіна стали ще ближчими. На догоду Кремлю, КНР не лише відмовилася брати участь у мирному саміті в Швейцарії, а й просуває якусь свою конференції за участі Москви, граючи фактично на босі агресора.
Виступаючи на азійському безпековому саміті “Діалог Шангрі-Ла” в Сингапурі цими вихідними, Володимир Зеленський вперше публічно звинуватив Китай у спробі зірвати швейцарський саміт миру, навмисно послаблюючи рівень участі країн, щоб деякі лідери (перш за все країн Глобального Півдня – ред.) не доїхали до нього. Це можна вважати зміною риторики й політики Офісу президента України щодо КНР, бо раніше ми чули досить обережні заяви представників української влади на адресу Пекіна та його можливого впливу на Москву.
“На жаль, це прикро, що така велика незалежна потужна країна, як Китай, є інструментом в руках Путіна. Це вже не лише підтримка Росії, це фактично підтримка війни, бо якщо ти не підтримуєш саміт миру, значить все, що відбувається, для тебе нормально”, – наголосив український президент.
Багато хто може справедливо зауважити, що й президент США Джо Байден навряд чи приїде на саміт миру до Швейцарії, хоч, за словами Володимира Зеленського, шанси ще є. Але загалом США підтвердили свою участь на високому рівні. Проте, особиста зустріч американського президента у швейцарському саміті навряд чи напряму залежить від того, чи буде там також Сі Цзіньпін, участь якого всерйоз ніколи й не обговорювалася. Особливо наївно було сподіватися, що лідер Китаю зустрінеться з американським президентом після запровадження урядом США в середині травня додаткових мит на китайський експорт на $18 млрд (до прикладу, мита на китайські електромобілі зросли від 25% до 100%).
На азійському безпековому саміті “Діалог Шангрі-Ла” в Сингапурі очільник Пентагону Ллойд Остін мав більш ніж годинну зустріч із міністром нацоборони Китаю Дун Цзюнем. Це був перший контакт керівників оборонних відомств двох країн від осені 2022 року, коли до Тайваню приїздила тодішня спікерка Палати представників Ненсі Пелосі, що викликало хвилю гніву й обурення з боку КНР. Проте, те, що сказав Ллойд Остін після розмови з Дун Цзюнем, особливих сподівань на щось хороше не додає:
“Війна чи боротьба з Китаєм, на мій погляд, не є ані неминучою, ані незворотною. Лідери великих держав мають продовжувати співпрацю, щоб переконатися, що ми робимо речі для зменшення можливостей для прорахунків і непорозумінь. І не кожна розмова буде щасливою. Але важливо, щоб ми продовжували спілкуватися один з одним”.
На порозі війни: яку помилку роблять союзники
Тож, як бачимо, риторика США на адресу Китаю, і навпаки, загострюється. Днями заступник міністра фінансів США Воллі Адеємо заявив, що Вашингтон та ЄС мають донести до Китаю, що його фірми стоять перед вибором: або ведення бізнесу з економікою США та ЄС, або ж подальше оснащення російського ОПК товарами подвійного призначення. “Вони не можуть продовжувати робити те й інше”, — сказав він під час візиту до Берліна.
Ще раніше заступник держсекретаря США Курт Кемпбелл закликав Європу дуже серйозно поставитися до допомоги Росії з боку Китаю.
“Я хочу підкреслити, ті надходження, які ми бачили від Китаю до Росії, не є одноразовим випадком або кількома шахрайськими фірмами, що залучені до підтримки Росії. Справедливо сказати, що загальна мета Китаю полягає не лише в підтримці Росії, але й у применшенні цього публічного значення та спробах підтримувати нормальні дипломатичні та комерційні зв’язки з Європою”, – додав Курт Кемпбелл.
Проте, неможливо закликати ЄС протидіяти Пекіну, не прагнучи водночас цілковитої перемоги України, фактично намагаючись використати Росію для боротьби власне з самим Китаєм. Не всі в ЄС розділяють ці погляди. І мова зараз навіть не про Угорщину, куди нещодавно з візитом приїздив Сі Цзіньпін, а, насамперед, про Німеччину та Францію. Наприклад, уряд Олафа Шольца не дуже-то й розділяє американську політику запровадження додаткових мит на китайський експорт, особливо на китайські електромобілі. А Еммануель Макрон прагне укласти великий контракт із Пекіном щодо продажу літаків Airbus.
США бачать, як Росія та Китай, діючи разом, підвищують ставки. З одного боку, загострилася риторика КНР щодо Тайваню – Пекін погрожує повернути острів військовою силою. З іншого боку, напередодні першого мирного саміту у Швейцарії, Росія та Білорусь влаштовують навчання з відпрацюванням ударів тактичною ядерною зброєю, на що Китай заплющує очі, хоч ще нещодавно всім здавалося, що саме Сі застеріг Путіна від застосування будь-якої ядерної зброї.
У понеділок, 3 червня, речниця китайського міністерства закордонних справ Мао Нінь ще раз нагадала, чому Китай не приїде на саміт миру до Швейцарії, – бо там не буде Росії. Вона назвала три умови, на яких наполягає Пекін:
- визнання (мирного саміту – ред.) обома – Росією та Україною;
- рівне представництво всіх сторін;
- справедливе обговорення всіх мирних планів (напевно, включно з китайською “позицією щодо врегулювання внутрішньої української кризи” – ред.).
“Між домовленістю про зустріч і вимогами китайської сторони, а також загальними очікуваннями міжнародної спільноти все ще існує явний розрив. Китай проінформував зацікавлені сторони про свої міркування та занепокоєння, й буде підтримувати зв'язок з усіма зацікавленими сторонами”, – додала Мао Нінь.
Раніше у текстах про Китай ТСН.ua вже писав, що китайські експерти, які співпрацюють із КПК і ретранслюють політику партії, проте більш вільні у висловлюваннях, у своїх публічних інтерв’ю та коментарях ставили під сумнів суверенітет України та покладали всю провину за початок війни на Захід, США та НАТО. Тобто, як бачимо, для Китаю повномасштабна війна Росії проти України – це в тому числі додатковий аргумент звинуватити США у поділі світу на ворожі альянси, що загрожує безпеці інших країн.
[media type=”video” id=”387808704″
