Україна вкотре вдарила по найболючішому місцю Росії. Завдавши неочікуваного удару в Курській області, ми оголили найслабше місце Путіна і Кремля – спроможність швидко ухвалювати рішення в разі форс-мажору. Українська операція на Курщині почалася ще 6 серпня, а кремлівська машина й досі шукає винних.
Спочатку звинувачення посипалися в бік Лукашенка, мовляв, це він винний, що відвів білоруські війська від українського кордону.
Потім топові кремлівські пропагандисти й окремі депутати Держдуми звинуватили місцеву владу, військових і прикордонників, які все проґавили.
Протягом тижня операції на Курщині в пошуку винних російська пропаганда транслювала фейкові перехоплення розмов американських і польських військових, які начебто заходили на їхню територію, виправдовуючи відправлення туди своїх строковиків, які здавалися в полон ЗСУ. Десь паралельно з цим Кремль намагався зліпити героя з пораненого на Курщині Z-воєнкора Євгена Піддубного. Проте коли вони, вочевидь, зрозуміли, що це не працює, 10 серпня Путін зробив першу заяву, назвавши події на Курщині “масштабною провокацією” України.
І після цього – нічого. Жодних заяв чи “побєдоносних” дописів у кремлівських Telegram-каналах, крім того, що Путін доручив ФСБ і Росгвардії керувати “операцією” на Курщині, щоб відбити українські сили, чого не було до вівторка, 13 серпня. Потім Кремль, вочевидь, прокинувся від заяв головкома ЗСУ Олександра Сирського, що під контролем української армії перебувають близько тисячі квадратних кілометрів Курської області. Це площа майже 238 таких міст, як Суджа, і більше 20 таких міст, як Бахмут.
Вже у вівторок, 13 серпня, з Кремля посипалася купа заяв на кшталт “вони понесуть заслужене покарання, включно з керівництвом київського режиму” від божевільного Дмитра Медведєва. Витягнули й губернатора Петербурга Бєглова, який порівняв операцію на Курщині з блокадою Ленінграда. Російськими пабліками ширяться заклики надавати курянам допомогу. Щоправда, Путін їх не надто цінує: жителям Курщини виплачуватимуть по $110 (у той час, як російським контрактникам платять по $4,4 тис. за нинішнім курсом – ред.) плюс разову регіональну виплату до $6,6 тис.
Проте основну проблему було не приховати: у Путіна немає додаткових резервів, щоб перекинути їх на Курщину. Тому Кремль виправдовує задіяння там строковиків. Ба більше, у Росії немає стільки додаткової техніки не те, щоб прикрити прикордонні з Україною регіони, а й щоб надати допомогу Ірану, який уже другий тиждень готується помститися Ізраїлю. Про недолугу реакцію Путіна, допомогу Лукашенка та пов’язані з цим події на Близькому Сході читайте в матеріалі ТСН.ua.
Погрози Лукашенка: спроба вислужитися перед Путіним
В суботу, 10 серпня, Лукашенку примарилися українські безпілотники. Виступаючи на с/г нараді в Могильовській області, він заявив, що ввечері, 9 серпня, сили ППО та РСЗВ Білорусі (які взагалі не є силами протиповітряної оборони – ред.) перевели в бойову готовність через близько десятка цілей – буцімто українських ударних безпілотників. Білоруський диктатор додав: відбувається пошук того, що було начебто знищено силами ППО країни. Звісно ж, нічого знайдено не було. Але цю заяву Лукашенко зробив саме того ж дня, коли Путін вперше прокоментував події на Курщині, звинувативши Україну в “масштабній провокації”.
“Порушивши повітряний простір Білорусі, летіли з України. Над територією Білорусі ми знищили цілі. Решту було передано (у нас єдина з Росією ППО) РФ. Без відповіді будь-які провокації не залишаться”, – сказав тоді Лукашенко, а міністр оборони Віктор Хрєнін додав, що Білорусь посилить “угруповання військ на Гомельському й Мозирському тактичних напрямках з метою реагування на будь-які можливі провокації”, перекинувши туди РСЗВ “Полонез” та “Іскандер”.
За словами речника Держприкордслужби Андрія Демченка, переміщення техніки чи особового складу поряд з кордоном України наразі не фіксується. Він зауважив, що за всім активно стежить наша розвідка, щоб мати можливість вчасно реагувати на всі виклики, які перед нами стоять.
“Ніколи кордон з Білоруссю не був для нас другорядним, він також мав пріоритет у плані оборони, укріплення безпосередньо по лінії держрубежу та прикордоння і в інженерно-фортифікаційному відношенні. Бо добре пам’ятаємо 24 лютого (2022 року – ред.) і, власне, протягом цього часу відстежуємо риторику та поведінку Білорусі щодо до нашої країни”, – додав Андрій Демченко.
Навіщо ж Лукашенко робить заяви про перекидання сил і засобів до українського кордону? Адже ще місяць тому він доручав відвести війська “до місць постійної дислокації” після начебто ліквідації “напруженості та відведення військ з українського боку”. Цю “напруженість” Лукашенко вигадав ще в червні, оголосивши раптову перевірку боєготовності на кордоні з Україною. Тоді ж туди відправили й “Іскандери”.
“Хочу, щоб люди знали, я абсолютно переконаний і довіряю нашій розвідці: ситуація стабілізована на білорусько-українському кордоні. Війська їхні відведені. Тому, хлопці, подивіться, і наші війська потрібно прибирати з кордону”, – заявляв Лукашенко в середині липня.
Якщо білорусам подобається тягати туди-сюди “Іскандер” і “Полонез”, ніхто їм не може цього заборонити. Проте хвилю негативу в російських пабліках, особливо серед Z-воєнкорів, це не зменшило. Вони й далі продовжують звинувачувати Лукашенка, що начебто саме через відведення білоруських військ від українського кордону (а насправді, за численними коментарями експертів, повного відведення не було) стався прорив на Курщині.
Тому, з одного боку, заяви Лукашенка про міфічні українські безпілотники й посилення кордону – це чергова спроба вислужитися перед Путіним, продовжуючи бути джерелом постійної загрози для України. Адже ми пам’ятаємо, як Лукашенко надав російським військам територію Білорусі для наступу на Київ.
З іншого боку, спостерігаючи, як колапсує кремлівська машина, Лукашенко не може не ставити собі запитання: що буде, якщо “операція Курщина” повториться, наприклад, десь у Білорусі?
Ганьба Путіна: чи буде друга хвиля мобілізації
Всі експерти, коментуючи чергові погрози Лукашенка, наголошують, що Путін давно зацікавлений у вступі Білорусі у війну проти України.
Проте, по-перше, вся білоруська армія разом з цивільним персоналом – це 65 тис., суто військових – 45 тис.
По-друге, в Білорусі немає на це суспільного запиту.
По-третє, від 1991 року білоруська армія взагалі не воювала.
Так, після прориву на Курщині Путін міг сказати, що це військове вторгнення, апелюючи до ОДКБ і договорів про союзну з Білоруссю державу. Проте йому це теж невигідно: з одного боку, це був би репутаційний удар для самого Путіна всередині країни, тому він й оголосив контртерористичну операцію; а з іншого боку, Білорусь наразі є військовим тилом для Росії, всі білоруські підприємства ВПК працюють на російську оборонку. І судячи з останніх новин, Лукашенко вирішив передати Путіну ще трохи зброї та військової техніки.
Проте, як пише Bloomberg, навряд чи це врятує Москву. Навіть підвищення зарплат контрактникам та одноразових регіональних виплат особливо не допомагає. “За словами трьох людей, близьких до Кремля і Міноборони Росії, які не побажали називати своїх імен, у регіональних чиновників у середньому більше третини незаповнених кадрових квот. Ця ситуація може змусити Росію розглянути нову мобілізацію. Офіційні особи можуть представити це як захід ротації для відпочинку військ на передовій, сказало одне із джерел, а інше сказало, що призов може бути оголошений вже наприкінці цього року”, – пише видання.
Дійсно, операція ЗСУ в Курській області оголила серйозну проблему Кремля – дефіцит мобілізаційного ресурсу. Саме тому Кремль кидав на Курщину строковиків, яких ЗСУ взяли в полон. Як пише The Wall Street Journal, США підтверджують, що Росія змушена виводити частину своїх ЗС з України, і це перша ознака, що операція Києва в Курській області змушує Москву перегрупувати свої сили. За словами міністра оборони Литви Лаурінаса Кащюнаса, Росія перекидає на Курщину навіть війська з Калінінграда.
“Я кажу литовському народу: “Ви подивіться, як українці за вас борються, тому що через їхню боротьбу їм (Росії – ред.) треба відводити війська з Калінінграда”. Ми навіть називаємо це “демілітаризацією” Калінінграда, яка відбувається завдяки хоробрості ваших військових, завдяки вашим рішенням”, – наголосив міністр оборони Литви.
За словами президента США Джо Байдена, наступ України на Курщині – це “реальна дилема” для Путіна. Американські сенатори – республіканець Ліндсі Грем і демократ Річард Блюменталь, які у вівторок, 14 серпня, були в Києві – пішли ще далі, назвавши цю операцію історичною, закликаючи Адміністрацію Байдена зняти обмеження на удари американською зброєю вглиб території Росії.
“Що я думаю про Курськ? Сміливо, блискуче, гарно. Так тримати! Путін почав це, надеріть йому зад”, – сказав Ліндсі Грем.
Американський полковник у відставці Седрік Лейтон в ефірі CNN сказав, що українським силам буде вкрай важко закріпитися в Курській області. Проте навіть зараз головних цілей цієї операції Київ уже досяг – Росія забирає частину своїх військ з інших напрямків, перекидаючи їх на Курщину, і зменшує тиск на Харківщині. До того ж, як каже Седрік Лейтон, це змушує Путіна ухвалювати емоційні й поспішні рішення, що може призвести до численних помилок.
Як повідомив президент Зеленський, Україна створила в Курській області буферну зону, до якої матимуть доступ МКЧХ, ООН та інші міжнародні організації для гуманітарної допомоги. З першого репортажу журналістки Наталії Нагорної та команди ТСН зі звільненої Суджі видається, що людей там і не збиралися евакуювати – їх просто кинули, а місцева влада втекла. Наразі російські пабліки, наприклад Telegram-канал пропагандиста Соловйова, називають дії російської армії на Курщині “новою курською битвою”. Проте в новинах основних федеральних російських каналів цим подіям відведено дуже мало ефірного часу.
Натомість у вівторок, 13 серпня, Путін приймав у себе в Москві президента Палестини Махмуда Аббаса. І це в той час, коли США вже кілька тижнів намагаються не допустити масштабної атаки Ірану по Ізраїлю, яка може перерости у велику регіональну війну. Нагадаємо, що на початку серпня секретар Радбезу РФ Сергій Шойгу побував з візитом у Тегерані, де, вочевидь, пообіцяв надати Ірану системи ППО (щоправда, Тегеран просив ще й Су-35) для захисту своїх ядерних об’єктів у разі ізраїльських атак. Проте з огляду на те, що через події на Курщині Росії надає зброю Білорусь, навряд чи Москва зможе передати Тегерану системи ППО, вже не кажучи про літаки.
