Після років пропаганди про екзистенціальну загрозу з боку України росіяни на операцію в Курській області відповідають колективним знизуванням плечима і не поспішають брати до рук зброю.
Видання Foreign Policy проаналізувало, які міфи та інформаційні бульбашки про Росію зруйнував наступ ЗСУ в Курській області.
Перша бульбашка
Автор статті наголошує, що це вперше від часів Другої світової війни іноземні солдати захоплюють територію Росії.
“Путін і його пропагандистський апарат, від засобів масової інформації до шкіл і вчених, які переписують історичні підручники, повторювали цей момент: велика загроза самому виживанню Росії нарівні з реальним нацистським вторгненням 1941 року. Незалежно від того, де вони живуть, росіяни не можуть уникнути постійного шквалу алегорій Другої світової війни, які закликають їх мобілізуватися проти будь-якого загарбника”, – йдеться у матеріалі.
Проте реакцією більшості росіян на наступ України на Курськ, який триває вже третій тиждень, було пасивне, фаталістичне знизування плечима.
Першою бульбашкою, яка луснула, стала десятирічна пропаганда Кремля про нібито екзистенційну загрозу для Росії, що виходить від України.
Як риторично запитав у соцмережі X професор міжнародних відносин Університету Джона Гопкінса Юджин Фінкель: “До речі, ви помітили хвилю націоналістичного запалу та мобілізації, що охопила Росію у відповідь на військове вторгнення?”
Навпаки, не було ні масового суспільного резонансу, ні стихійного формування ополчень, ні довгих черг добровольців до призовних пунктів. Зараз путінський режим пропонує абсурдно величезні гроші за укладання контракту на військову службу, які перевищують середню річну зарплату росіянина, інакше не було б охочих взагалі. Жодні палкі промови не згуртували росіян на захист батьківщини, жодні транспаранти з патріотичними гаслами не прикрашають вулиці Москви. Кремль навіть не наказав проводити загальну мобілізацію, щоб відбити вторгнення. Тим часом головний речник російського уряду Дмитро Пєсков навіть не потурбувався перервати свою відпустку.
Натомість гнів багатьох простих росіян спрямований проти Москви, а не проти так званих “нацистів” з України. Підконтрольні Кремлю соціологи фіксують різке зростання невдоволення російською владою. Значна частина цього гніву походить від жителів Курської області, включно з понад 100000 людей, які втекли від бойових дій. Багато з них скаржилися на те, що їх покинули та знехтували ними місцева влада і Москва.
На превелике розчарування Z-воєнкорів, ніхто на Курщині не чинив опору, не вступав до партизанських загонів і навіть не протестував проти окупантів, як це було в незліченних місцях України.
Натомість по всій Росії матері строковиків виступають проти того, щоб їхніх ненавчених синів відправляли до зони бойових дій. Соціальні мережі переповнені відео, на яких показано масове здавання російських солдатів у полон, багато з яких – недосвідчені солдати строкової служби.
“Але решті російської громадськості, чи то через самозбереження, чи то через “вивчену безпорадність”, чи з якоїсь іншої причини, схоже, байдуже, чи частина Росії зараз окупована іноземцями, чи ні. Росіяни, здається, розуміють, що, всупереч їхній власній пропаганді, українці не намагаються знищити Росію, а лише повернути свою країну”, – пише Foreign Policy.
Друга бульбашка
Друга бульбашка, яку луснула від українського нападу, – це образ Путіна як авторитарного лідера, який побудований на силі, порядку та обіцянці знову зробити Росію великою. Його очевидна нездатність захистити кордони країни робить Путіна, який пов’язав своє правління з відновленням втраченої російської імперії, слабким.
Путін майже зник з поля зору громадськості, оскільки Кремль намагається применшити значення вторгнення. На офіційному вебсайті Кремля оголошення в химерній бюрократичній формі, схоже, створені для того, щоб нормалізувати подію. У промові в Раді безпеки Росії Путін евфемістично назвав вторгнення “контртерористичною операцією”. Закликаючи місцеву владу в Курську розібратися з “ситуацією” та залишаючись здебільшого відсутнім, Путін, схоже, прагне дистанціюватися від хаосу на кордоні.
Третя бульбашка
По-третє, перенісши війну на російську територію, Україна зруйнувала бульбашку кремлівських погроз про ескалацію війни, заснованих на ідеї, що на карту якимось чином поставлено існування Росії, а не України. Передбачувана загроза з боку НАТО більше не є предметом розмов. Росія не звернулася до власного оборонного альянсу, ОДКБ, як можна було б очікувати, якби її існування було під загрозою. І було напрочуд мало криків про танки німецького виробництва, які наступають під Курськом, де відбулася найбільша танкова битва Другої світової війни.
Поворотний пункт у війні
На думку видання, Курська наступальна операція України стала поворотним пунктом у війні. Найбільший вплив – це руйнування наративу перемоги Володимира Путіна.
Однією з цілей несподіваного прориву може бути отримання Києвом важелів впливу на переговори.
2016 року Путін сумнозвісно заявив, що кордони Росії ніде не закінчуються. Натомість виявилося, що вони також не починаються з якоїсь конкретної точки. Це чи не найвагоміший результат вторгнення України на територію Росії. Поки що кожна з погроз Путіна, включно з ядерною, виявляється порожньою – навіть фактичний кордон Росії не здається “червоною лінією”. Таким чином, ще одна бульбашка, яка луснула, – це західна теорія ескалації та червоних ліній, які змушують Росію видаватися набагато сильнішою та рішучішою, ніж вона є насправді.
Нарешті, вторгнення руйнує уявлення про те, що росіяни колективно підтримують війну лише тому, що про це свідчать опитування, проведені урядом. Схоже, що більшість просто бере приклад з Путіна: в разі проблем просто ігноруйте їх і сподівайтеся, що вони зникнуть.
Раніше головком Сирський розповів, що за час наступу на території Курської області ЗСУ просунулися на глибину оборони від 28 до 35 км і контролюють 93 населені пункти.
Читайте також:
