Невмирущий “Щедрик” крокує світом уже понад століття. Але в Україні досі мало хто знає справжню історію дивовижного різдвяного хіта, який з легкої руки Симона Петлюри 100 років тому став голосом України у світі під час війни за незалежність.
Як пісня із чотирьох нот підкорила Америку та Європу? І коли “Щедрик” потрапить під захист Юнеско, кореспондентка ТСН Карина Вакарєва розповідає.
Якби на початку 20-го століття на Заході були б хіт-паради, то ця пісня багато років поспіль займала би перше місце у чартах. Це був справжній хіт, сенсація. Твір, який увесь час прохали виконати на біс. І водночас не могли вимовити його назву.
Тіна Пересунько знає про “Щедрик” геть усе. Вона дослідила тисячі рецензій на турне Олександра Кошиця. Саме його капела уперше представила “Щедрик” світові.
Упродовж століть це була проста обрядова пісня — одноголоса мелодія на чотири ноти. Допоки її десь у селі не почув композитор Микола Леонтович. Над “Щедриком” він працював понад 10 років, створив кілька версій звучань. І весь час сумнівався в його досконалості.
1919-ий рік. На Київ сунуть більшовики — незалежність під загрозою. Відкрити світові Україну треба через культуру, вирішує тодішній глава української держави Симон Петлюра. І виряджає на Захід хор.
Серед репертуару — той самий “Щедрик”. П’ять років гастролей, 17 країн світу та понад 600 концертів. Усюди музичні посланці доводили: українці — окрема від росіян нація, і наш фольклор — зайвий тому доказ.
“Вони до всіх пісень робили коментарі. І зазначалося, що у всіх слов’янських народів різдвяні свята відзначаються колядками та щедрівками. Найкращі з них належать українцям. І ось! Важливо, росіяни не мають колядок та щедрівок”, — розповідає Тіна Пересунько.
Відгуки в європейській пресі лише підтверджували — музична дипломатія працює.
В одному із листів до диригента Олександра Кошиця Симон Петлюра писав:
“Коли вас будуть інтерв’ювати говоріть незамітно, так ненав’язливо, що українська музика та пісня незалежна, своя, непохожа, своєрідна та є частиною незалежної України”.
5-го жовтня 1922 року, коли відбувся концерт у найпрестижнішому залі Нью-Йорка, Миколи Леонтовича вже не було серед живих. Його підступно вбив чекіст, що попросився до хати нібито заночувати та застрелив господаря, коли той спав.
Цю музичну школу, що носить ім'я Леонтовича, цьогоріч евакуювали з Покровська до Дніпра. Там відомий композитор жив і творив упродовж чотирьох років.
У 1936-му році світ уперше почув англомовну версію “Щедрика”, яка підкорила американський кінематограф.
“Америка в нас не вкрала “Щедрика”. Вона продовжила цю історію, збагатила. Вкотре, якщо передивитися фільм “Сам удома”, то Керол оф зе Белз звучить на тому моменті, коли він вертається з церкви додому, закриває двері і каже — це мій дім, я маю його захищати”, — каже Тіна Пересунько.
Захистити “Щедрика”, аби ним не скористалися росіяни.
“Імперіалізм ніколи не зможе поглинути націю, в якій є своя історія та ідентичність. Наш Інститут культури подав борщ до Юнеско. Це стало успішним кейсом. Ми не зупинилися і вирішили також традиції щедрого вечора подати до списку нематеріальної спадщини людства”, — каже дослідниця культурних традицій України Марина Кобилинська.
За прогнозами — під захистом ЮНЕСКО “Щедрик” опиниться вже у наступному році.
На YouTube-каналі ТСН можна переглянути за цим посиланням відео: У ЧОМУ СЕКРЕТ українського ЩЕДРИКА – ексклюзив ВІД ТСН!
Читайте також:
