Роками підрозділи молодих дівчат-новобранців мали тут одну роботу. Вони годинами сиділи на спостережних базах, шукаючи ознаки чогось підозрілого. В місяці, що передували атакам ХАМАСу 7 жовтня, вони почали дещо помічати: тренувальні рейди, імітацію захоплення заручників, дивну поведінку фермерів по той бік паркану.
Ноа (це не її справжнє ім'я) каже, що вони передавали інформацію про те, що бачили, розвідці та вищому керівництву, але були безсилі зробити більше. “Ми були лише очима”, – каже вона.
Декому з цих жінок було зрозуміло, що ХАМАС планує щось велике, що це, за словами Ноа, “повітряна кулька, яка ось-ось мала луснути”.
BBC поспілкувалися з цими молодими жінками про ескалацію підозрілої активності, яку вони спостерігали, про звіти, які вони подали, і про те, що, на їхню думку, не було реакції з боку вищого офіцерського складу Армії оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ). ТСН.ua пропонує вам адаптацію матеріалу.
Журналісти також бачили повідомлення у WhatsApp, які жінки надсилали за кілька місяців до 7 жовтня, розповідаючи про інциденти на кордоні. Для декого з них це стало злим жартом: хто буде на службі, коли прийде неминучий напад?
Ці жінки були не єдиними, хто бив на сполох, і в міру того, як збирається все більше свідчень, гнів на ізраїльську державу – і питання щодо її реакції – зростають.
BBC поспілкувалася з родинами, які втратили своїх доньок, а також з експертами, які вважають, що реакція ЦАХАЛу на вбивство цих жінок є частиною ширшого провалу розвідки. В ЦАХАЛі заявили, що “наразі зосереджені на усуненні загрози з боку терористичної організації ХАМАС” і відмовилися відповідати на запитання ВВС.
Загроза проігнорована
“Проблема в тому, що вони [військові] не з'єднали всі крапки над “і”, – каже колишня командирка одного з прикордонних підрозділів. Якби вони це зробили, зазначила вона, то зрозуміли б, що ХАМАС готує щось безпрецедентне.
19-річна Шай Ашрам була однією з жінок, які чергували 7 жовтня. В розмові зі своєю сім'єю, під час якої вони чули постріли, вона сказала, що “на базі перебувають терористи і що має відбутися справді велика подія”.
Вона була однією з понад десятка вбитих солдатів-розвідниць. Інші були взяті в заручники.
Під час нападу ХАМАСу жінки на базі Нахаль-Оз, розташованій приблизно за кілометр від кордону з Газою, почали прощатися одна з одною у спільній групі в WhatsApp.
Ноа, яка не була на службі і читала повідомлення з дому, пам'ятає, що подумала: “Це кінець”. Атака, якої вони так довго боялися, тепер відбувалася насправді. Через розташування своїх баз жінки цієї військової частини, відомі на івриті як “такпітанійот”, були одними з перших ізраїльтянок, до яких дісталися бойовики ХАМАСу після того, як вирвалися з Гази.
“Наше завдання – захистити всіх мешканців”
Жінки сидять у кімнатах поблизу кордону, щодня годинами дивлячись на відеозаписи з камер спостереження, встановлених уздовж високотехнологічного паркану, і на повітряні кулі, що ширяють над Газою.
Є кілька таких підрозділів поряд із парканом у Газі, а також інші на різних позиціях уздовж ізраїльського кордону. Всі вони складаються з молодих жінок віком від підлітківого до 20 років. Вони не мають із собою зброї.
У вільний час дівчата вивчають танці, разом готують обіди і дивляться телевізійні програми. Для багатьох із них служба в армії стала першим досвідом життя далеко від сім'ї, і вони розповідають про формування сестринських зв'язків.
Але вони кажуть, що серйозно ставляться до своїх обов'язків. “Наше завдання – захищати всіх мешканців. У нас дуже важка робота – ти сидиш на зміні, і тобі не можна мружитися або навіть трохи кліпати очима. Ти завжди маєш бути зосередженою”, – каже Ноа.
Вони знають усе про ворога
У статті, опублікованій ЦАХАЛом наприкінці вересня, такпітанійот згадуються поряд з елітними ізраїльськими розвідувальними підрозділами як такі, що “знають усе про ворога”.
Коли жінки бачать щось підозріле, вони доповідають про це своєму командирові та вносять до комп'ютерної системи, де це оцінюють вищі посадові особи.
Генерал-майор ЦАХАЛу у відставці Ейтан Дангот каже, що такпітанійот відіграють важливу роль у “натисканні кнопки, яка сигналізує про те, що щось не так”, і що занепокоєння, які вони висловлюють командирові, повинні передаватися вгору по ланцюжку, “щоб створити розвідувальну картину”.
Він каже, що дозорні надають ключові “шматочки головоломки” для розуміння будь-яких загроз.
Протягом місяців, що передували атакам ХАМАСу, ізраїльські високопосадовці робили публічні заяви про те, що загроза з боку ХАМАСу була локалізована. Але вздовж кордону було багато ознак того, що щось було не так.
Наприкінці вересня спостерігачка з Нахаль-Оз пише у групі друзів з підрозділу в WhatsApp: “Що, сталася ще одна подія?”. Відповідь швидко надходить у вигляді голосового повідомлення: “Дівчино, де ти була? У нас це відбувається щодня протягом останніх двох тижнів”.
Ознаки підготовки нападу
Дозорні, з якими розмовляли журналісти BBC, описують низку інцидентів, які вони спостерігали в реальному часі протягом кількох місяців до 7 жовтня, що змусило декого з них побоюватися, що готується напад.
“Ми бачили, як вони щодня відпрацьовували, який вигляд матиме рейд, – розповідає ВВС Ноа, яка досі служить в армії. – У них навіть був макет танка, на якому вони тренувалися, як його захопити. Також на паркані висіла модель зброї, і вони показували, як її підриватимуть, і координували дії щодо захоплення сил, убивств і викрадень”.
Еден Хадар, ще одна спостерігачка з бази, згадує, що на початку її служби бойовики ХАМАСу в секції, за якою вона наглядала, займалися переважно фізичною підготовкою. Але за кілька місяців до того, як вона залишила військову службу в серпні, вона помітила перехід до “справжньої військової підготовки”.
На іншій базі вздовж кордону Галь (це не її справжнє ім'я) розповідає, що також спостерігала за тим, як посилювалася підготовка. За її словами, за допомогою повітряної кулі вона спостерігала, як “у самому серці Гази” була побудована точна копія автоматизованої ізраїльської зброї на кордоні.
Кілька жінок також описують, як бомби закладали і підривали біля паркану, відомого як “залізна стіна”, нібито для того, щоб перевірити його міцність. Пізніше на кадрах, знятих 7 жовтня, будуть показані великі вибухи, перш ніж бойовики ХАМАСу проїдуть на мотоциклах.
Для колишньої спостерігачки Роні Ліфшиц, яка все ще перебувала на службі, але не працювала під час нападу ХАМАСу, найтривожнішою річчю, яку вона бачила протягом попередніх тижнів, було регулярне патрулювання автомобілів, повних бойовиків ХАМАСу, які зупинялися на спостережних пунктах по інший бік паркану.
Вона пам'ятає, що чоловіки “розмовляли, показували на камери і паркан, фотографували”. Дівчина каже, що за їхнім одягом змогла ідентифікувати їх як представників елітного підрозділу ХАМАСу “Нухба”. Ізраїль заявив, що це була одна з “провідних сил”, що стояли за жовтневими нападами.
Розповідь Роні збігається з розповіддю іншої жінки на базі, яка розмовляла з ВВС.
Деякі з жінок-вартових також говорять про зростання кількості спроб вторгнення. У повідомленнях, якими поділилася з журналістами одна жінка-солдатка, йдеться про фургони вздовж кордону, а також про те, що ЦАХАЛ зупиняє людей, які намагаються в'їхати до Ізраїлю, що, за її словами, відбувається все частіше й частіше.
Члени підрозділу вітають одна одну з цими перехопленнями за допомогою смайликів-сердечок і GIF-файлів.
У повідомленні, яке спостерігачка Шахаф Ніссані надіслала своїй мамі в липні, вона пише: “Доброго ранку, мамо. Я щойно закінчила зміну, і у нас була [спроба порушення кордону], але ця подія дуже нервувала… наче це була подія, з якою ніхто ніколи не стикався”.
Зміни вздовж кордону
Жінки також почали помічати дивні зміни в моделях поведінки вздовж кордону.
За їхніми словами, фермери, птахолови і вівчарі з Гази почали наближатися до прикордонного паркану. Вартові тепер вважають, що ці люди збирали розвіддані напередодні нападів.
“Ми знаємо кожного з них в обличчя і точно знаємо їхній розпорядок дня та години роботи. Раптом ми почали бачити птахоловів і фермерів, яких ми не знаємо. Ми бачили, як вони переїжджають на нові території. Їхній розпорядок дня змінився”, – розповідає спостерігачка Авігайль, яка побажала залишитися анонімною, щоб розповісти про те, що вона побачила.
Ноа також пам'ятає, як вони підходили “все ближче і ближче” до паркану.
“Птахолови ставили свої клітки просто на паркан. Це дивно, тому що вони можуть поставити клітку де завгодно. Фермери також спускалися впритул до паркану на територію, яка не є сільськогосподарською, і для цього не було жодної причини, окрім як зібрати інформацію про систему і подивитися, як вони можуть її обійти. Нам це здавалося підозрілим, – каже вона. – Ми постійно про це говорили”.
Не всі, з ким розмовляли журналісти, усвідомлювали важливість того, що вони спостерігали. За словами однієї з жінок, ХАМАС завжди готується до нападу, і деякі з них не очікували, що він готується до чогось такого масштабного, як 7 жовтня.
Кілька вартових, які дійсно побоювалися, що наближається великий напад, розповіли ВВС, що відчували, що до їхніх побоювань не дослухаються.
Роні каже, що коли помітила фургон на кордоні, за протоколом вона мала попередити свого командира, а потім продовжувати спостерігати, поки транспортні засоби не зникнуть з її ділянки. Потім вона мала внести його до комп'ютерної системи, де він мав бути “переданий далі”.
Але, за її словами, вона “гадки не має”, куди насправді потрапляли ці звіти.
“Напевно, до розвідки, але чи вони щось з ними роблять, я не знаю, – каже вона. – Ніхто не відповів нам про те, що ми повідомляли і передавали”.
Ноа каже, що не може порахувати, скільки разів вона подавала звіти. В підрозділі всі “ставилися до цього серйозно і передавали їх далі, але зрештою вони [люди за межами підрозділу] нічого з цим не робили”.
Авігайль каже, що навіть коли на базу приїжджало керівництво, “ніхто не розмовляв з нами, не питав нашої думки, не розповідав нам про те, що відбувається”. “Вони просто приїжджали, давали завдання і їхали”, – каже вона.
“Навіщо ми тут, якщо нас ніхто не слухає?”
Як командирка свого підрозділу, Галь каже, що спостерігачі передавали їй інформацію, яку вона потім передавала своєму начальникові. Але вона додає, що, хоча це було включено до “оцінювання ситуації” – коли вище керівництво бази обговорювало звіти, подані спостерігачами, – здавалося, що далі цього нічого не робилося.
Кілька жінок кажуть, що вони поділилися своїм розчаруванням і занепокоєнням зі своїми сім'ями. Мати Шахафи, Ілана, пам'ятає, як вона сказала: “Навіщо ми тут, якщо нас ніхто не слухає?”.
“Вона сказала мені, що дівчата бачать, що тут безлад. А я запитала: “Ти що, скаржишся?”. І я не зовсім розумію армію, але я зрозуміла, що це не база, а ті, хто стоїть вище”, – розповідає вона.
Але незважаючи на занепокоєння Шахаф, її сім'я, як і інші, повністю довіряла армії та ізраїльській державі і вірила, що навіть якщо щось і планується, то з цим швидко впораються.
“В останні місяці вона знову і знову повторювала, що буде війна, ось побачите. А ми сміялися з неї, що вона перебільшує”, – згадує Ілана.
Шахаф була серед перших людей, які загинули 7 жовтня, коли ХАМАС захопив Нахаль-Оз. Цей день став найсмертоноснішим в історії Ізраїлю: за даними канцелярії прем'єр-міністра, загинуло близько 1300 осіб, а 240 були взяті в заручники.
За даними Міністерства охорони здоров'я, яким керує ХАМАС, внаслідок повітряних і наземних атак, розпочатих Ізраїлем у відповідь на ці напади, в Газі загинуло понад 23000 осіб.
Хоча на той час вони цього не знали, такпітанійот були не єдиними, хто висловлював занепокоєння, і їхні спостереження були не єдиними розвідданими про те, що щось наближається.
Згідно з повідомленням у The New York Times, докладний план, що описував плани ХАМАСу, був у руках ізраїльських чиновників більше року до 7 жовтня, але був відкинутий як примарний.
Ветеранка-аналітикиня ізраїльської розвідувальної служби “Підрозділ 8200” за три місяці до нападів попереджала, що ХАМАС провів інтенсивні навчання, схожі на ті, що описані у плані, але її занепокоєння були відкинуті, повідомляє газета.
Як показано в цьому розслідуванні BBC, навчання, проведені ХАМАСом та іншими збройними угрупованнями, також публікувалися в соціальних мережах.
Жінки “не отримали належної уваги”
“Ознаки були, наче бульбашки, – розповідає генерал-майор у відставці Ейтан Дангот. – Коли ви зібрали всі ознаки, ви б ухвалили рішення раніше і зробили б щось, щоб зупинити це. На жаль, цього не було зроблено”.
Він каже, що хоча повне розслідування ще не було проведено, очевидно, що доповіді жінок-вахтерів “не отримали належної уваги”.
“Іноді це пов'язано із самовпевненістю старших офіцерів… “Добре, я вас чую, але я знаю краще за вас. У мене є досвід. Я старший за вас. Я маю стратегічну картину, і вона не може бути такою, як ти мені кажеш”, наприклад. Або іноді це також може бути шовінізмом”, – каже Дангот.
“В розвідці ви повинні сидіти за круглим столом і збирати інформацію, а потім складати свій пазл. З цими людьми, коли ви хочете знати, що насправді відбувається, ви повинні сидіти з ними, уважно слухати, що вони вам розповідають, як вони це аналізують”, – додав він.
Бригадний генерал Амір Авіві, колишній заступник командира дивізії в Газі, не вважає, що сексизм був фактором, але погоджується, що варто було зробити більше для вирішення проблем, які турбували спостерігачок.
Читайте провідні новини дня:
- “Суцільний жах і смерть”: Жорін про те, як позбутися страху перед мобілізацією
- Куди подівся Резніков: що відомо про ексміністра оборони та скандали, в які він потрапляв
- Апетити Китаю: як Тайвань готується до відбиття можливого нападу вже 2027 року – ексклюзивний репортаж із Тайбея
“Я не можу точно сказати, що саме сталося, але можу сказати, що очікується, – каже він. – Очікується, що коли люди на кордоні виконують свою роботу, і у них є занепокоєння і вони бачать речі, які потребують вивчення та оцінювання, ви повинні прислухатися до них. Тому що вони професіоналами. Саме вони є очима батальйону, бригади і дивізії”.
Авіві каже, що “найбільшим провалом” було “припущення, що вони [ХАМАС] стримані” – припущення, що “так, вони тренуються, так, у них є план, але вони не збираються його виконувати”.
ЦАХАЛ пообіцяв провести розслідування в майбутньому і у відповідь на запит ВВС заявив: “Питання такого роду будуть розглянуті на пізнішому етапі”.
Спостерігачки мають різні думки щодо того, чому їхні звіти не отримали більшого резонансу, але Авігайль поділяє думку кількох із них: “Це тому, що ми – найнижчий солдат у системі… тому наше слово вважається менш професійним”.
“Всі бачили в нас лише “очі”, вони не бачили солдата”, – каже Роні.
Через три місяці після нападів вцілілі такпітанійот і родини загиблих намагаються змиритися з тим, що сталося, і чекають на розслідування.
У спальні Шаї Ашрам на туалетному столику висять військові берети, а на них – малюнки і фотографії, на яких вона одягнена у військову форму. Її батько, Дрор, каже, що іноді заходить до кімнати і плаче.
“Вона дуже любила свою роботу. Вона любила армію і любила бути солдаткою, – каже він. – Я таксист і забираю людей з вокзалу, і коли я бачу солдатку, чий батько забирає її, мені боляче. Я ревную”.
“Це зі мною скрізь”
У власному родинному домі Ноа щодня переглядає старі відео із соціальних мереж, де її друзі співають і танцюють на базі. Щовечора вона спить на дивані, бо боїться залишатися сама у своїй спальні.
“Це зі мною скрізь – у жахіттях і думках, у недосипанні і відсутності апетиту, – каже вона. – Я вже не та людина, якою була раніше”.
Прокручуючи чат у WhatsApp, яким вона ділилася з іншими такпітанійот, вона вказує на їхні імена, кажучи “вбиті” або “викрадені”.
На її базі в Нахаль-Озі кімната, де працювали такпітанійот, зараз лежить у руїнах, а екрани, через які вони дивилися, як ХАМАС готується до нападу, обгоріли й почорніли.
Коли бойовики ХАМАСу увірвалися до Нахаль-Оз, вони вбили десятки людей.
Серед загиблих – багато жінок, які так пильно стежили за кордоном ізраїльської держави і які наважилися побоюватися – незважаючи на те, що знали про величезну міць і ресурси Ізраїлю, – що щось подібне може одного дня статися.
Читайте також:
