В українському прокаті стартував один з найбільш очікуваних фільмів цього місяця – шпигунський бойовик “Арґайл“.
Журналістка ТСН.ua Анна Школьна вже подивилися прем'єру і готова поділитися враженнями про фільм, а також цікавинками про його створення.
Про що кіно
В центрі сюжету – життя відомої письменниці, авторки шпигунських романів Еллі Конвей, яке одного дня кардинально змінюється – і вона сама потрапляє у реальний світ розвідників. Більше того, вона вже не може відрізнити, де сюжети її книг, а де події, які є насправді частиною її життя. Раніше у своїх творах Еллі неодноразово передбачала розвиток подій у реальному кримінальному світі, так що тепер ці бандити вирішили влаштували гонитву за її… новим романом. І ось незадача – він поки не написаний і навіть не сформувався в голові самої письменниці.
Якщо після такого короткого, але вже закрученого опису у вас не зникла цікавість до цього проєкту, значить кіно вам точно зайде. Особливо якщо додати, що його створив автор історій про Кінгсмена, режисер Меттью Вон, і майже в кожному кадрі сконцентрована велика кількість відомих акторів, і все це під класні саундтреки, на тлі неймовірних пейзажів.
Зірковий акторський склад
На головну жіночу роль режисер запросив 42-річну Брайс Даллас Говард (“Людина-павук-3”). Візуально акторка дуже схожа на Джессіку Честейн, але якщо б та погладшала кілограм на 20. Хоча той факт, що головну роль у голлівудському геройському фільмі грає акторка не з модельно-ідеальними параметрами, вже не може не тішити.
Головна чоловіча роль дісталася актору Сему Роквеллу. Після участі у таких кінохітах, як “Зелена миля” (грав маніяка-вбивцю) і “Три білборди за межами Еббінга, Міссурі” (в ролі офіцера поліції), цей проєкт в його кар'єрі має трохи неочікуваний вигляд. Але ще більш дивний вигляд у фільмі має поява легендарного Семюеля Л. Джексона. Улюблений актор легендарного Квентіна Тарантіно задіяний буквально у декількох сценах, хоча і грає роль поважного лідера важливої організації.
Ще в фільмі бере участь одна з найвідоміших кіномам, акторка Кетрін О'Гара, відома українцям за роллю мами Кевіна в “Один вдома”. Також на постері глядачі могли помітити поп-зірку Дуа Ліпу. Але не кваптеся радіти або засмучуватися, її екранний час становить не більше п'яти хвилин.
Чесно кажучи, не знаю, яким чином продюсерам вдалось вмовити таких крутих зірок взяти участь у проєкті, і навіть попри це, фільм не зачіпає яскравістю, хоча й оригінально і динамічно змонтований.
Світова реакція на фільм
Судячи з опублікованих оглядів британських та американських критиків, фільм поки не викликав бурхливий вияв радісних відгуків. Більшість дорікає режисеру в надлишковому заграванні з глядачем і хаотичності сюжету. На IMDb у фільму оцінка 6,0 балів з 10, тоді як на Rotten Tomatoes у нього 35% схвалення від критиків та 65% від глядачів.
Суб'єктивна реакція на фільм
Якщо напружитися, у фільмі насправді можна віднайти плюси. Це і непередбачуваність подій, і детективна складова, і масові трюкові сцени, як то танці на льоду, точніше в розлитій на підлозі нафті, чи екшн-перестрілки під поп-хіти.
Головна героїня протягом фільму то подобається, то дратує. Своїми нелогічними вчинками і аж занадто рухливою мімікою обличчя. В тому сенсі, що її реакції на події аж надто перебільшені.
Сцена, де один з героїв вчить іншого, як саме розчавити череп людини за допомогою танцювальних рухів, якось не викликає бажання посміятися.
“Хай не верзе цю ахінею!”, “Я тупішої фігні за все життя не чув!”, “Чому цей козляра досі живий?”. Це все буквальні цитати героїв у фільмі, які я періодично хотіла б поставити самим творцям цього “кіношедевру”. До останніх кадрів глядач буде сумніватися, головна героїня все ж таки погана чи хороша. І від цього виникає відчуття, що сценаристи самі не знали, якою саме її зробити, тому переписували сценарій просто на знімальному майданчику.
Одна з фінальних сцен – де герої в рожевих клубах диму, з натягнутими усмішками на обличчі розтягуються в шпагаті (!) і розстрілюють при цьому негідників – мала б викликати хоча б іронічну посмішку в глядача. Але, особисто мені, було нудно і нецікаво.
Ще іноді виникало припущення, що фільм – це суцільний продакт плейсмент, причому лише однієї речі. А саме рюкзаку з віконечком для котика. До речі, про мурчика Алфі. Ось він викликав приємні емоції щоразу як з'являвся на екрані.
Одним з небагатьох задоволень для очей стали фінальні кадри корабля, що палає. На жаль, не російського, але ніхто не забороняє собі це уявляти.
До речі, після титрів, як у більшості кіногеройських сагах, ще йде показ сцен, які натякають на продовження історії в майбутнього. Але у цьому випадку досиджувати до фіналу не бачу сенсу – сцена у барі, де незнайомі до цього моменту глядачу герої зустрічаються, не несе в собі ані глибокого додаткового змісту, ані “гачка”, на який клюне публіка, аби прийти на “Аргайл-2”, якщо такий станеться.
Читайте також:
