Хірурги Черкаського обласного кардіологічного центру змогли пересадити серце, коли час йшов проти них. Бо донорське серце було далеко, а цей орган живе недовго.
Про це йдеться у сюжеті кореспондентки ТСН Валентини Доброти.
У лікарів було всього чотири години на все. Щоб врятувати одного чоловіка, паралельно працювали дві бригади хірургів. У Черкасах і за 185 кілометрів – в Умані. Жодна з них не могла схибити.
В Черкасах був пацієнт, який чекав на донорське серце. В Умані – донор, родичі якого дали згоду на посмертне донорство. І саме звідси почався відлік. Черкаський кардіохірірург Олег Журба почав готувати до пересадки серця хворого, а в Уманський лікарні почали відбір органа. На вилучення та консервацію серця витратили 25 хвилин із чотирьох годин. Часу було все менше й менше. А ще ж треба привезти орган з Умані до Черкас. Санавіація під час війни не працює.
“Коли лікарі зробили свою справу і сіли до автівки, то вже була відповідальність лише для мене”, – розповів водій Андрій Капшутар.
Він за кермом швидкої десять років. Але тут чимала відстань. Через перепад температур дорога вкрилася ожеледицею. Водій, здається, не їхав, а летів.
“На п’ять хвилин раніше приїхав із запасом, за годину і 35 хвилин від однієї лікарні до іншої. Нормальні умови – це три-три з половиною години, якби їхала цивільна автівка за всіма правилами”, – каже чоловік.
Свої дії обидві бригади кардіохірургів узгоджували телефоном. І коли донорське серце занесли до операційної, реципієнт уже був готовий до пересадки.
“Уявіть, що де має бути серце, там було порожнє місце. В цей момент ми почали оглядати донорське серце. Пришити серце – це не така технічно важка операція. Є багато важчих операцій у кардіохірургії, чим трансплантація серця. Але організація самого процесу і післяопераційне ведення – це вже близько до мистецтва”, – розповів кардіохірург Олег Журба.
Олександр Прилуцький до трансплантації вже балансував між життям і смертю. Син Ігор каже, що батько вже давно хворіє. Переніс інфаркт і шунтування, йому встановили кардіостимулятор. Але це не допомогало.
“Гірше, і гірше, і гірше. Постійно лягав на реабілітацію на два-три тижні, скажімо так, для підтримки серця”, – розповів син.
Нове серце спочатку запрацювало бездоганно. Але потім зупинилося. Воно скорочувалося лише після того, як його стимулювали. Кардіохірурги набралися терпіння, зробили паузу на годину і у них все вийшло – воно почало скорочуватися. Через вісім годин після операції пацієнт прокинувся.
“Отямився, почав самостійно дихати. Ми з ним поздоровалися, він потиснув руку, показав великий палець, сказав, що зараз почувається добре. Ну було дуже приємно”, – розповів кардіохірург Вадим Голуб.
Олександр Прилуцький каже: вже й забув, що серце можна не відчувати.
“Коли ти не чуєш, як працює серце, отже, воно працює добре. Я вам скажу, що до операції для того, щоб піднятися з ліжка, мені потрібно було дві-три спроби. Бо я втрачав свідомість. Тобто я повинен був так спочатку сісти, посидіти. Потім встати, постояти. Якщо я не втратив свідомість, тоді я можу пересуватися”, – розповів Олександр Прилуцький.
Він уже впевнено робить свої щоденні чотири тисячі кроків. І безмежно вдячний родичам свого донора.
“Я буду бачити своїх онуків, як вони будуть рости, бачити своїх дітей”, – каже чоловік.
Цього року в Україні вже зробили п'ять десятків трансплантацій. Попри війну і відсутність санавіації. І ледь не щоразу це спецоперація.
Нагадаємо, у столичному “Охматдиті” провели унікальну операцію – пересадку печінки з одномоментною корекцією вади серця.
Читайте також:
