Якщо країни Заходу допускають можливість конфлікту великих держав, то їм потрібно ретельно поглянути на свою здатність вести тривалу війну та дотримуватися стратегії, зосередженої на виснаженні, а не на маневруванні.
Таку думку висловив колишній офіцер армії США із понад десятирічним досвідом служби на передовій у Кореї, Іраку та Афганістані, військовий аналітик Алекс Вершинін в авторській статті для британського Королівського Об'єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI).
У війні на виснаження головне – не території
За його словами, війни на виснаження вимагають власного “мистецтва війни” і ведуться з підходом, орієнтованим на силу, на відміну від воєн маневру, які “орієнтовані на місцевість”.
На думку експерта, сторона, яка визнає виснажливий характер війни та зосереджується на знищенні ворожих сил, а не на здобутті місцевості, швидше за все, переможе.
“Найшвидший спосіб програти війну на виснаження – зосередитися на маневрі, витрачаючи цінні ресурси на найближчі територіальні цілі. Визнання того, що війни на виснаження мають своє власне мистецтво, є життєво важливим для перемоги в них, не зазнаючи катастрофічних втрат”, – зазначає аналітик.
Проте Захід не готовий до такої війни, вважає Вершинін.
“Історично Захід віддавав перевагу короткому зіткненню професійних армій, де переможець отримує все… Війни на виснаження розглядаються як виключення, те, чого слід уникати будь-якою ціною”, – каже експерт.
Висококласна зброя не є вирішальним фактором
Думку Вершиніна зводиться до того, що у війні на виснаження головне не якість, а кількість.
Він навів приклад Другої світової. Німецькі танки були чудовими і набагато кращими, ніж радянські, але, використовуючи приблизно ті ж виробничі ресурси, Радянський Союз поставив вісім Т-34 на кожну німецьку танкову машину.
Крім того, аисококласна зброя також потребує висококласних військ. А для їхньої підготовки потрібен значний час, який недоступний у війні з високим рівнем виснаження.
У разі великих втрат НАТО не матиме резерви
Експерт зауважує, що у НАТО кадрових військових – офіцерів і сержантів – готують довго і ретельно. Проте це може зіграти злий жарт, коли у разі великих втрат під час масштабного конфлікту їх просто оперативно не буде кому замінити.
“Ідея про те, що цивільним особам можна дати тримісячні курси підготовки, сержантські шеврони, а потім очікувати, що вони будуть працювати так само, як семирічний ветеран, є рецептом катастрофи. Лише час може створити лідерів, здатних виконувати доктрину НАТО, а час – це те, чого не задовольняють величезні потреби виснажливої війни”, – розмірковує аналітик.
Військова доктрина СРСР не така уже і погана?
І як приклад Вершинін ставить модель СРСР з його системою тотального призову юнаків на строкову службу, які мали б отримати елементарні базові знання про військову справу і у разі глобального конфлікту використані, як резерв.
“Постійна плинність військовослужбовців перешкоджала створенню сержантського корпусу західного зразка, але створила величезний пул напівпідготовлених резервів, доступних під час війни. Відсутність надійних сержантів створила орієнтовану на офіцерів модель командування, менш гнучку, ніж у НАТО, але більш адаптовану до широкомасштабного розширення, якого потребує виснажлива війна”, – описує експерт переваги і слабкості радянської армії.
Яка модель ефективніша – СРСР чи НАТО
Найефективнішою моделлю Вершинін називає суміш обох, за якої держава утримує професійну армію середнього розміру разом із масою призовників, доступних для мобілізації.
Ще одні важливі історичні паралелі
Вершинін згадує, що у битві під Верденом у Першій світовій війні німці потрапили у власну пастку, яку готували для французів. Вони планували захопити ключові позиції одразу, спровокувавши французів на кровопролитні контратаки. Натомість битва перетворилася на серію дорогих піхотних атак обох сторін, з артилерійським вогнем.
Від себе додамо, що це дуже нагадує спробу українського контрнаступу на Запоріжжі, який мав на меті завдання різкого удару, а перетворився на кропопролитну битву на Роботинського плацдармі.
Ще одним важливим прикладом аналітик називає наступ союзників у 1918 році.
“Союзники наступали на широкому фронті, тоді як німці не мали достатніх ресурсів для захисту всієї лінії. Коли німецька армія почала відступати, її неможливо було зупинити”, – каже експерт.
І знову ж таки, у цьому контексті як нам не згадати блискучу Харківську контрнаступальну операцію ЗСУ. Також варто зробити висновки і не допустити, аби таку ж помилку допустили українські війська у разі нового великого наступу РФ, який прогнозують деякі експерти.
Сучасна війна
Аналітик нагадує, що сучасна війна – “це інтегрована система, яка включає різні види радіоелектронної боротьби (РЕБ), три основних типи протиповітряної оборони, чотири різні типи артилерії, незліченну кількість типів літаків, ударні та розвідувальні безпілотники, будівельників та саперів, традиційну піхоту, бронетанкові формування і, перш за все, матеріально-технічне забезпечення.
Як приклад такої складності він вказує атаку взводу з 30 солдатів. Для цього знадобляться:
системи РЕБ для глушіння ворожих безпілотників;
інша система РЕБ для глушіння комунікацій противника, що не дозволяє коригувати вогонь противника;
третя система РЕБ для глушіння систем космічної навігації, що забороняє використання високоточних боєприпасів;
контрбатарейні радари для ураження ворожої артилерії;
сапери, що розчищати шляхи крізь мінні поля;
власні безпілотники, які забезпечать оперативне розвідування та вогневу підтримку, якщо це необхідно. Водночас, це завдання потребує значного тренування, щоб уникнути скидання боєприпасів своїх.);
артилерія, щоб забезпечувати підтримку як на об’єкті, так і в тилу ворога, націлюючись на резерви та пригнічуючи ворожу артилерію.
Крім того, важливою є система ППО.
“Усі ці системи повинні працювати як інтегрована команда, щоб підтримувати 30 людей у кількох машинах, які атакують ще 30 осіб або менше. Відсутність координації між цими засобами призведе до невдалих атак і жахливих втрат, навіть не побачивши ворога”, – наголошує експерт.
За його словами, перемога у війні на виснаження забезпечується “ретельним плануванням, розвитком промислової бази та розвитком мобілізаційної інфраструктури в мирний час і ще більш ретельним управлінням ресурсами у воєнний час”.
