Путін у Росії “переобрався” на п’ятий президентський термін. Він правитиме Росією до 2030 року, а може – й до 2036 року. Це йому дозволяють внесені ним же поправки до російської конституції у 2020 році. Навіть сама російська влада не приховувала, що всі розуміють, якими будуть результати цих п’ятих для Путіна “виборів”. Ба більше, вона навіть не створювала ілюзій будь-якої конкурентності, як це робилося до цього. В результаті, Путін “отримав” безпрецедентні, навіть історичні для себе цифри, – 87% голосів.
Було доволі очікувано, що після “виборів” Кремль піде на ще більшу жорсткішу ескалацію війни проти України. Дуже швидко Росія відновила удари по критичній інфраструктурі України, та вперше після підриву окупованої Каховської ГЕС 6 червня 2023 року, взялася за знищення ДніпроГЕС. Проте, напевно, найбільше запитань викликав так званий теракт у московському “Крокус сіті холл”. У ГУР Міноборони України ще в п’ятницю ввечері, 22 березня, заявили, що про український слід не може йти мова, хоча ми бачили неоднозначні заяви божевільного заступника голови Радбезу РФ Дмитра Медведєва, а в Раді федерації прямо звинуватили Україну.
“Мова про сплановану операцію спецслужб Кремля проти власних громадян з метою дискредитації в тому числі України, як і всього вільного світу”, – сказав представник ГУР Міноборони Андрій Юсов, додавши, що удари по енергетичній інфраструктурі та цивільних об’єктах в Україні є частиною цієї спецоперації.
Дійсно, почерк дуже схожий із тим, як Путін власне приходив до влади наприкінці 1990 – на початку 2000 років. Його першому обранню на посаду президента передували вибухи житлових будинків у Москві, що слугувало виправданням війни й підкорення Чечні. У соцмережах багато хто згадував Норд-Ост у 2002 році та Беслан у 2004 році. Від тоталітарної держави, на яку перетворилася Росія, дуже важко очікувати оприлюднення правдивої інформації. За повідомленнями американських ЗМІ, у США є розвіддані, які підтверджують відповідальність Ісламської держави за стрілянину й пожежу в “Крокус сіті холл”.
Ще на початку березня вісім західних країн, враховуючи США, попереджали про загрозу терактів у Росії. Проте на нещодавній колегії ФСБ одразу після свого перепризначення на “виборах” Путін назвав ці заяви “відвертим шантажем та спробою залякати та дестабілізувати російське суспільство”.
Чого ще слід очікувати після “виборів” Путіна, про неминучу другу хвилю мобілізації в Росії та майбутнє російської “опозиції” читайте в статті експертів програми російських та білоруських студій Ради зовнішньої політики “Українська призма” Ярослава Чорногора та Антона Оксентюка ексклюзивно для ТСН.ua.
Жорстка ескалація: Україні слід приготуватися
Майже одразу Україна зіткнулася із наслідками переобрання диктатора. Це стосується як публічного простору, так і активних військових дій. Так, ми вже спостерігаємо зміну російської риторики у напрямку її радикалізації. У день завершення “виборів” Путін заявив про необхідність створення “санітарної зони” вздовж українсько-російського кордону, фактично прямо говорячи про зазіхання на Харківщину. Вже почала з’являтися інформація, що неминуча друга хвиля мобілізації буде потрібна саме для втілення цих погроз. Можна навіть не сумніватися, що завершення “виборів” розв’язало Кремлю руки для подальшої, більш жорсткої ескалації.
Останній та один із найпотужніших за весь час повномасштабного вторгнення удар по енергетичній системі України, зокрема атака на ДніпроГЕС у п’ятницю, 22 березня, лише доводить це. Подібний крок демонструє, що Росія готова збільшувати тиск, у першу чергу на західні країни, для проведення примарних “переговорів”, які Путіну так кортить розпочати. Це не лише дасть йому можливість продемонструвати світу, що в кінцевому результаті Росія змогла дотиснути свого ворога, але й дозволить просунути можливість організації “перемир’я” – фактично часу для спокійного переозброєння російського війська.
Ба більше, подібне знищення української енергетичної інфраструктури можна вважати “відповіддю” на розпочаті ще в січні цього року атаки на російські об’єкти нафтопереробки. Завдяки ним Україна не лише змогла вдарити по “кишені” Кремля, але й продемонструвати, що вороже ППО не здатне ефективно захищати важливу інфраструктуру Росії. Останній факт є доволі важливим, адже він дозволив нам знайти справді “болючу точку” для Путіна. А отже ми маємо продовжувати по ній бити, одночасно посилюючи власне ППО.
Це не “вибори”: плебісцит щодо підтримки політики Путіна
Російська влада вперше не допустила жодних кандидатів, які б могли навіть помірковано критикувати путінський режим. Щодо інших допущених кандидатів, ми вперше спостерігаємо відсутність навіть видимості процесу так званої “конкурентної боротьби”. Раніше росіяни організовували різноманітні публічні заходи, такі як дебати між кандидатами. Зрозуміло, що Путін не брав в них участі. Проте вони робили картинку веселого протистояння різних політиків, включаючи допущених “ліберальних” опозиціонерів. Цього разу Кремль не допустив навіть цього. Причини є досить зрозумілими: Путіну було необхідно продемонструвати абсолютну підтримку з боку російського населення. Фактично, це були не президентські вибори, а плебісцит щодо продовження агресивної політики Кремля та захоплення України.
“Вибори” завершилися: Путін оголосить “другу” хвилю мобілізації
Оголошена Путіним у вересні 2022 року так звана “кампанія часткової мобілізації”, про зупинку якої Кремль начебто заявив за два місяці потому, фактично не зупинялася. Російський диктатор не підписав окремого указу про її припинення. А це означає, що російська влада в будь-який момент може оголосити нову хвилю мобілізації. Фактично, це єдина тема, яка викликає страх у російського населення. Саме це ми бачили у вересні 2022 року, коли сотні тисяч росіян намагалися втекти зі своєї країни. Подібний крок викликав високу соціальну напругу, тому не дивно, що до проведення президентських “виборів” Кремль не наважувався на подібний крок. Було зрозуміло, що це вкрай негативно вплине на ставлення населення до їхнього лідера. Тема необхідності нової хвилі мобілізації гостро стоїть перед російською владою. Чинна на сьогодні стратегія, яка полягає в масовому підписанні контрактів для участі росіян у війні, не приносить достатньої кількості бійців. Для продовження вторгнення, а також проведення ротації, друга хвиля мобілізації є неминучою. Питання лише в тому, коли Кремль вирішить її провести.
Російська “опозиція”: єдиної команди більше не існує
Якщо говорити про майбутнє всього руху так званої російської опозиції, то все доволі песимістично. Перш за все ми бачимо, що російська опозиція як всередині самої Росії, так і за кордоном, навіть не змогла об’єднатися й висунути єдиного кандидата. Навіть коли було розуміння, що такого кандидата російська влада ніколи не допустить до участі у виборах, подібний крок продемонстрував би, що існує єдиний політичний російський “фронт”, який протистоїть Путіну. В реальності, ці опозиціонери замість того, щоб об’єднатися в єдину команду, лише конфліктують один з одним. Ми бачили, як лише окремі їхні представники вирішили підтримувати кандидатуру Бориса Надєждіна, абсолютно системного політика, відомого своїми виступами на політичних ток-шоу російського телебачення у ролі “ліберального” експерта. Смерть фактичного лідера російської опозиції Олексія Навального лише прискорить збільшення цього розбрату між опозиціонерами. Не слід також забувати й те, що у російської влади на руках є 100 тис. прізвищ тих людей, які поставили підписи за кандидатуру Бориса Надєждіна для його участі у виборах. В реальності це означає неминучий початок репресій проти залишків опозиційних та ліберально налаштованих громадян та активістів, які все ще залишаються на території Росії.
Майбутній зовнішньополітичний курс: ядерна зброя і “переговори”
У зовнішній політиці Росії також не слід очікувати якихось змін. Ще з осені 2023 року Кремль обрав стратегію просування теми так званого “перемир’я”. Цей меседж спрямований безпосередньо на західні країни. Деякі західні видання повідомляли, що протягом пройдешньої зими російська влада через посередників намагалася вийти на контакт зі Сполученими Штатами за пропозицією “заморозити” війну по лінії фронту. Судячи з того, що у своєму першому виступі після оголошення результатів президентських виборів Путін ніяк не змінив свою публічну риторику, продовжуючи одночасно лякати західні країни ядерною зброєю та говорити про готовність до переговорів, жодних змін очікувати не варто.
