Минуло вже два роки відтоді, як українські військові звільнили Київщину від російських окупантів: понад тисяча вбитих українців, спалені будинки, ліси, дороги, братські могили й масові поховання.
Росіяни не шкодували ані чоловіків, ані жінок, ані дітей. Українці не мовчали: 24 лютого звичайні хлопці перетворилися на бійців і стали в черги до військкоматів. Прості люди партизанили, аби ніколи не жити під путінським триколором.
Як звільняли Київську область – в ексклюзиві TSN.ua. розповіла Вікторія Гнатюк.
2 квітня – два роки як з Київщини остаточно погнали російських окупантів, які у перші дні повномасштабної війни стрімко почали загрібати село за селом і далі цілились на столицю, планували взяти “Кієв за трі дня”.
Проте українці стали на захист власного дому, хтось навіть без будь-якої підготовки, просто – бо треба.
Строковики на війні і жінки з “коктейлями Молотова”
У бої йшли не лише кадрові військові, а й строковики, звичайні хлопці ставали воїнами, жінки разом з іншими цивільними у цей час робили “коктейлі Молотова”, бо теж готувалися до “теплого” прийому окупантів. Строковики робили свої перші бойові постріли й доводили, що “нєпобєдімиє аналогов нєт”, можна знищити.
Висадка першого російського десанту на Київщині та перші бої
Першими свідками того, як в аеропорту “Антонов” почав висаджувався російський десант, стали мешканці усіх ближніх населених пунктів – Гостомеля, Ворзеля, Гаврилівки. Це тривало майже півтори доби: від ранку 24 лютого до вечора 25-го.
Місцеві нарахували близько двох тисяч десантників та близько півтори сотні гвинтокрилів. Два з них збили українські військові – фактично це був початок боїв за аеропорт. Ще близько 10-ї години ранку, бойові вертольоти з російським десантом атакували військову частину 4-ї бригади оперативного призначення Нацгвардії, яка охороняла аеродром у Гостомелі.
За даними, отриманими від пресофіцера 4-ї бригади Нацгвардії, того ранку білоруський кордон перетнуло 140 російських вертольотів, з них в атаці на Гостомель брали участь біля сотні машин, які працювали кількома хвилями під прикриттям двох штурмовиків Су-25. Наші військові робили все, що могли, а один із кроків української армії не дозволив окупантам добратися до Києва.
Стрімка окупація Київщини
А вже близько 19:00 24 лютого прем’єр-міністр Денис Шмигаль заявив, що росіяни захопили Чорнобильську атомну електростанцію. Чорнобиль та інші населені пункти в Зоні відчуження також окупували.
Рашисти все ближче і ближче сунули до Києва. Північ області – Іванків, Обуховичі, Катюжанку та інші населені пункти поряд – вони частково перетворили на свій тил.
Свідки говорили про те, що туди зайшли “кадирівці”. Ключовими ж для росіян залишалися Гостомель, Ірпінь та Буча. Вже вранці 25 лютого на Свято-Покровській вулиці Гостомеля очевидці побачили колону російської техніки. На перехресті дороги на Ірпінь її розбили українські військові, точилися бої і за аеропорт “Антонов”. А вже згодом ми дізнаємося про нашу понівечену “Мрію” – Ан-225 .
Українські захисники 25 лютого підірвали міст через річку Ірпінь, щоби не допустити прорив російських окупантів до Києва. Також, щоб ворог не пройшов до столиці, було підірвано дамбу на в’їзді до селі Козаровичі Вишгородського району. Внаслідок цього річка вийшла з берегів та затопила Демидів.
26 лютого перша колона росіян намагалася пробитися до селища Немішаєве по дорозі на Ворзель. Того ж дня окупанти захопили там пологовий будинок і налягли на Бородянку, місто опинилося на їхньому шляху до столиці, хоча саме тут – жодного військового об’єкту. Те, що у місті побачили вже після звільнення, шокувало весь світ, руйнування у Бородянці називають одними з найсштабніших на Київщині.
А ось так те, що там побачив, описував журналіст ВВС.
“Руйнування у центрі Бородянки – найгірше, що я бачив на Київщині, навіть у порівнянні з Бучею та Ірпенем, де точилися запеклі бої”.
Окупація Бучі та Ірпеня
Тим часом у ці ж дні серйозні бої були і неподалік у Василькові, прорив стався і до Києва. Біля метро “Берестейська” українські військові знищили російську техніку, росіяни у цей час з “Градів” обстрілювали Ірпінь.
Вже 27 лютого окупанти повністю захопили Немішаєве та Ворзель. Паралельно стираючи Бучу – місто було під постійними обстрілами.
Від 28 лютого по 5 березня рашисти намагалися взяти Бучу та Ірпінь. Після тривалих боїв їм це вдалося.
Розстріл людей
Вже 8 березня у Бучі, Ворзелі та Гостомелі повністю зникло світло, газ та опалення. Ситуацію називали гуманітарною катастрофою. Увесь цей час люди не могли виходити з укриттів ні на мить, хто ризикував – здебільшого не поверталися.
Від 9 березня окупанти нарешті дозволили прибрати з вулиць Бучі тіла людей, які загинули під час обстрілів. Частину Ірпеня у цей час теж контролювали російські війська, там йшли активні вуличні бої, а волонтери власними силами намагалися вивозити людей з-під обстрілів. У Бучі окупанти продовжували вишукувати тих, хто, на їхню думку, мав відношення до ЗСУ, розстрілювали і катували.
Хто рятував жителів Бучі?
У жителів Бучі шансів виїхати фактично не було. Один із тих, хто власним життям ризикнув і їхав у самісіньке місто, аби вивезти хоч трохи людей, був Костянтин Кястутісович, якого містяни називають справжнім героєм.
Сам він – громадянин Казахстану, переїхав до України, рятуючись від політичних переслідувань у рідній країні. У березні 2022 року йому вдалося врятувати понад 200 українців з окупованих територій, використовуючи свій паспорт. Проїжджаючи російські блокпости, він завозив місцевим ліки та їжу, але що найбільше його дивувало – люди просили їжу не для себе, а для тварин. А вже на зворотному шляху він вивозив людей, кожного разу ризикуючи власним життям. Усе, що просив Костянтин натомість – молитву, сам переживаючи катування росіян – не жалівся.
Історія, яка змушує плакати
Серед врятованих була і дівчинка з Бучі, якій на той момент було всього 9 років. Її ледь-ледь вдалося вивезти, окупанти до останнього не випускали їх з міста, хотіли добити дитину, не дивлячись на те, що дівчинка вже була поранена уламками. Лік йшов на години.
Ще одна з болісних історій – порятунок неповнолітньої дівчини з Бучі, яку постійно гвалтували росіяни. Про це Костянтину згадувати найтяжче.
Масові захоронення
Крім того, Костянтину Кястутісовичу довелося власними руками хоронити людей й цілі сім’ї, яких вбили російські солдати. Він був першим, хто опублікував відеозапис з масових захоронень у Бучі. Він боровся за кожну людину до дня звільнення усієї Київщини й віддав за це власне здоров’я.
Перша офіційна евакуація
Від 10 березня із міст Київської області почали більш-менш централізовано евакуювати людей. Це вперше українській стороні вдалося домовитися з росіянами про створення “зелених” коридорів. До цього людей вивозили тільки волонтери – на свій страх і ризик.
Багатьох розстрілювали на трасі смерті – так прозвали дорогу від Києва до Житомира. Забирати людей можна було лише біля напівзруйнованого Романівського моста в Ірпені. Частина виходила пішки, частина виїжджала машинами. Деяких розстрілювали російські військові.
“Коли ми дійшли до Житомирської траси, вона була всіяна розбитими та розстріляними машинами з написами “Діти”,.
Спроби окупантів прорватися до столиці
Від 13 по 21 березня продовжувалися точитися запеклі бої за Ірпінь. Окупанти в Бучі облаштовували вогневі позиції в житлових комплексах, з людей робили ті самі “живі щити”. Маючи за мету піти на Київ – на людей їм було байдуже.
Згодом була ще одна спроба росіян прорватися на Київ вже з боку Броварів. Однак 9 березня ССО “Азов” спільно з 72-ю бригадою ЗСУ в околицях міста біля села Скибин влаштували засідку та розгромили колону батальйонно-тактичних груп 6-го танкового полку 90-ї танкової дивізії армії РФ. Росіяни втратили майже цілий полк включно з командиром, полковником Андрієм Захаровим.
А далі було село Мощун, воно вже за 7 кілометрів до столиці. У березні 2022 окупанти кинули сюди неймовірну кількість сил, елітні підрозділи. Це був їхній останній шанс прорватися до Києва. Усі інші підступи вже були затоплені після підриву Ірпінської дамби.
Село почали випалювати артою та авіацією. Битва за Мощун тривала 2 тижні, українські воїни втрачали і повертали позиції, взяти усе село під свій контроль “втарой армії міра” не вдавалося, українські бійці поклали тут рекордну кількість еліти російської армії.
Вирішальна битва
21 березня недобитки путінських солдатів з Мощуна почали тікати. Вже згодом військові розповіли, що саме битва за це село стала вирішальною, було прийнято рішення повторно підірвати Ірпінську дамбу.
Той, хто ніс вибухівку, лише тепер розповідає, як це було. Він – виконувач обов’язки командира 134-го батальйону 114-ї окремої бригади сил ТРО В’ячеслав Хруль. До повномасштабної – був звичайним цивільним. Разом із такими ж хлопцями ризикнув нести вибухівку до дамби, аби врятувати столицю від прориву окупантів.
Повернення Київщини під контроль України
Завдяки цим хлопцям й усім бійцям ЗСУ окупанти зазнали остаточної поразки. 16 днів запеклих боїв. 21 березня Мощун – остаточно перейшов під контроль українських військ. Від цього дня Україна почала повертати й інші міста, і села під свій контроль. 28 березня мер Ірпеня повідомив, що місто повністю звільнили від окупантів. Російські війська почали відходити з окупованих територій. Того ж дня українські військові підняли український стяг над Макаровим, окупанти почали тікати.
1 квітня – звільнили Ворзель та Бучу, 2 квітня – вже усі села Київщині були звільнені, під український стяг повернувся і Гостомель.
Звірства, які шокували світ!
Від квітня 2022 року ми почали дізнаватися про всі звірства росіян та катування цивільних. У Бучі росіяни зчинили справжній геноцид українців, усе, що відбулося у місті – тепер називають “Бучанською різаниною”. Тіла рашисти скидали одне на одне й закопували у лісах і дворах.
За час окупації, на Київщині росіяни вбили близько 1400 людей, ще 300 – вважалися зниклими безвісти. Серед них і діти. До слова, першим, хто показав усі ці звірства у Бучі світові, був той самий громадянин Казахстану Костянтин, який усю окупацію намагався врятувати цивільних. Усю наявну в себе інформацію він передав міжнародним слідчим.
Житомирську трасу теж було не впізнати – море покинутої російської техніки, снарядів, якими хотіли закидати Київ, розстріляні автівки з тілами українців всередині.
Де кати, які вбивали українців?
Минуло два роки і ще одне питання, яке хвилює всіх українців – де ті кати, які безжалісно вбивали дорослих і дітей на Київщині?
Завдяки камерам вуличного спостереження, десятки вбивць українським правоохоронцям та закордонним журналістам вдалося ідентифікувати. У деяких випадках росіян видавала власна жадібність. От, наприклад, ви точно бачили кадри, де українських чоловіків вишикували в ряд і ведуть у штаб. Вони були місцевими тероборонівцями в Бучі – їх вели на розстріл, а перед цим жорстоко катували. Вижити з дев’ятьох зміг лише один. Його звуть Іван, його теж мали стратити, але він прикинувся мертвим.
Саме телефони цих чоловіків окупанти після того як убили, покрали і прийнялися дзвонити родичам на болота. Так журналісти The New York Times і вирахували три десятки катів, які можуть бути причетні до вбивств на вулиці Яблунській у Бучі.
Більшість з ідентифікованих – військові 234-го десантно-штурмового полку. Їхні фото розлетілися світовими медіа, а докази їхньої присутності у Бучі – неспростовні. Та й вони самі знають, хто вони такі, знають, що вони вбивці, але живуть так, ніби нічого не було. Ба більше, вони насолоджуються життям, хтось навіть їздить на курорти за кордон, а хтось стає блогером.
От як Сабуров Ілля – псковський десантник. Він веде свій ютуб канал, до початку вторгнення він знімав там стріми про ігри, після – викладав кадри бойових дій. Щоправда, зараз все підчистив. І, до слова, продовжує воювати. Свою причетність до звірств в Бучі хлопець заперечує.
З телефонів убитих дзвонив і 26-річний Радій Забурін, він телефонував з телефону Івана Скиби своїй дружині Дарії Забуріній. Коли їй зателефонували журналісти, вона заявила, нібито її чоловік не військовий, а будівельник, і він завжди поруч, і що їй ніхто ніколи не дзвонив з України. Проте після дзвінка Дарія швидко закрила свою сторінку у соцмережі. Цікаво, що Радій Забурін 2013 року був затриманий з 96 грамами забороненої речовини.
Також серед вбивць Михайло Гур’янов. До 2020 року він працював різноробом та експедитором. З Бучі він телефонував своєму дядькові, Василю Шевченку. Коли того набрали журналісти, сказав, що “нічим не може допомогти, бо це військова таємниця”. З цієї ж категорії ще сотні і сотні катів. Прізвища яких раніше опублікувала і українська розвідка. Когось вже вдалося ліквідувати, хтось досі живе своє нікчемне життя й точно мовчить про те, що коли тікали, кидали все, губили навіть власні штани.
Мародерство під час окупації
Окупантам було завидно, що українці у селах, живуть краще, аніж вони у містах. Мародерили все, з хат крали: чайники та навіть унітази, прикраси, одяг й найабсурдніше – жіночу білизну. Її вони передавали своїм “рускім бабам”, які так і підбурювали власних чоловіків побільше вкрасти. Дерибанили все і в магазинах. Вони прийшли нас “звільняти” від нормального життя, а натомість лишились в нашій землі. Українці ж вистояли, попри прогнози НАТівських генералів, адже у перший день нам і дійсно пророчили поразку – через 3-4 дні.
Війна переходить на територію РФ
Київ продовжували обстрілювати окупанти, діставала до столиці і балістика, щодня під обстрілами опинялися і прикордонні з Росією міста. Та й зараз ситуація – не краща. Вже пішов третій рік нещадної кровопролитної війни. Україна стоїть. Але потроху війна переходить і на територію РФ.
Від 12 березня 2024 року туди зайшли бійці легіону “Свобода Росії”, “РДК” і “Сибірського батальйону”, які є громадянами Росії та повстали проти режиму Путіна.
Тепер палає все і у Бєлгороді, і у Курській області, і в далекий тил прилітає. А ті, хто насміхалися зі смертей українців, просили ще і ще, тепер самі збирають торби і біжать, у невідомість, як колись мільйони українських сімей.
“Бумеранг існує, РФ, амінь, розвалиться, а перед цим кожен росіянин, причетний до війни або ж який просто мовчав – отримає своє”.
▶ На YouTube-каналі ТСН можна переглянути за цим посиланням відео: ҐВАЛТУВАЛИ, КАТУВАЛИ, РОЗСТРІЛЮВАЛИ. Де російські військові, які чинили звірства на Київщині?
Нагадаємо, СБУ назвала імена злочинців, які вбили понад 50 жителів Бородянки у березні 2022 року.
Читайте також провідні новини дня:
