Підтримують увагу до цієї теми й гучні публікації у великих західних виданнях, які з посиланням на “російських високопосадовців” розповсюджують аналогічні матеріали. Подібні інсинуації йшли пліч-о-пліч з подіями, які або послаблювали росіян в результаті військових поразок, як-от втрата захоплених ними територій Харківщини та Херсонщини під кінець 2022 року, або ж повертали їм впевненість у собі, що ми й бачили після невдалої спроби провести контрнаступ влітку 2023 року. Різниця в тому, що раніше подібні новини про “готовність” Путіна йти на “переговори” були доволі одноразовими та суто реакційними. Кремль просто перевіряв, чи не змінилася позиція України або держав Заходу.
Проте останнім часом ми постійно чуємо про російське “бажання відновити переговори”. Водночас їхня риторика дедалі більше радикалізується, а влада відкрито говорить про плани створити “санітарну зону” вздовж українсько-російського кордону, фактично захопивши території Харківської області. У великому тексті “Гра Путіна в переговори та “мирні” плани: чого домагається Кремль, використовуючи посередництво Китаю та Туреччини” ТСН.ua вже писав, що “переговори” та “мирні” плани Москви базуються виключно на її “хотєлках” від грудня 2021 року та квітня 2022 року, коли Кремль говорив НАТО “збирати манатки” й забиратися на кордони 1997 року, а Україні – про “демілітаризацію” та “денацифікацію”.
Тому, як слід розуміти подібний дисонанс у заявах, та в чому причина зміни стратегії Росії, так щиро готової вести “переговори”, читайте в продовженні цієї теми в статті експертів програми російських та білоруських студій Ради зовнішньої політики “Українська призма” Ярослава Чорногора та Антона Оксентюка.
“Стамбульські домовленості”: розмова Шойгу з Лекорню
Нещодавно в інформпросторі знову почали поширюватися новини щодо прагнення Росії розпочати так звані “переговори про мир”. Цьому сприяла перша за півтора року розмова між міністром оборони РФ Шойгу та міністром оборони Франції Себастьєном Лекорню. Незалежно від самого безпрецедентного факту розмови, її головний результат полягав у деталях, які опублікувало Міністерство оборони РФ. У них повідомляється, що Шойгу наголосив на тому, що їхня держава готова до переговорів і, що найголовніше, вони не проти взяти за їхню основу так звані стамбульські домовленості.
Путін неодноразово використовував цей термін — певний драфт переговорів між Україною та Росією, що відбувалися в Стамбулі в перші місяці повномасштабного вторгнення, які припинилися після того, як стало відомо про геноцид у Бучі. Причина полягає в тому, що на той момент росіяни, як вони вважають, отримали від української переговорної команди необхідні їм поступки попри те, що сама Україна не фіналізувала жодних результатів тих переговорів. В один момент росіяни навіть публікували незрозумілі документи, які вони назвали проєктом домовленостей. Попри те, що росіяни останніми місяцями активно просувають їхнє бажання вести переговори, розмова Шойгу з Лекорню є першим за довгий час офіційним та відкритим прикладом подібної пропозиції офіційному представнику західної держави. І це причина її важливості.
Маніпуляції Кремля: стара-нова “мирна” риторика про готовність до переговорів
Та російська риторика, яку ми спостерігаємо сьогодні, фактично розпочалася ще восени 2023 року. На той момент було доволі очевидно, що Путін намагався максимально просувати наратив про “провал українського контрнаступу”. Цьому активно підігравали як деякі західні політики, які повторювали подібні висловлювання, так і постійні публікації у великих західних виданнях. Таким чином для Кремля настав дійсно позитивний момент — реальна можливість повернутися до “переговорів” у російському баченні, фактично, програшу України та обмеження її суверенітету.
При цьому у риториці росіяни зіграли доволі непогано. Вони почали повторювати свої ж вислови кінця 2022 року про готовність до переговорів із врахуванням “ситуації на землі”. В той час Кремль перебував у доволі скрутному становищі, тому хотів розпочати “діалог”, вже не згадуючи про цілі власне розпочатого ними вторгнення — “демілітаризацію” та “денацифікацію”. Восени 2023 року ми почали чути аналогічні слова, але водночас між рядків читаються зовсім інші думки російської влади — прагнення отримати від України визнання окупації, та й ще обмеження щодо питань ведення її зовнішньої та внутрішньої політики, хоча на високому рівні про це не дуже активно заявляється. Таким чином Кремль створив ситуацію, де він виставляє себе готовим до “миру”, але деталі цього “миру” не афішуються.
“Припинення вогню”: як російські “опозиціонери” допомагають Путіну
Щоб зрозуміти серйозність теперішньої спроби Кремля використати фактор “переговорів” для власного посилення, достатньо подивитися всередину Росії. Так, для більшого розповсюдження та правдоподібності цієї риторики їхня влада навіть дістала російських “опозиційних демократів-лібералів” зі старої та вже доволі забутої всіма партії “Яблоко”. Те, що їй досі дозволяють якщо не розвиватися, то хоча б просто існувати, вже багато про що говорить.
Нас же цікавить те, що її колишній лідер Григорій Явлінський під кінець жовтня 2023 року несподівано зустрівся із Путіним. Майже одразу після цього Явлінський почав активно наголошувати на необхідності якомога швидше “закінчувати війну” та ввести режим “припинення вогню”. При цьому раніше подібної активності за ним помічено не було. Явлінський навіть заявляв, що Путін “уважно його слухав”, натякаючи на готовність російського диктатора розглянути це питання. Аргументом останнього може бути й те, що колишній лідер партії “Яблоко” детально про розмову з Путіним так і не розповів, але заявив про можливі “новини” у майбутньому.
Сам факт того, що Явлінського пустили до Кремля, говорить про контрольованість цього процесу та бачення російською владою можливості використати цей інформпривід. Ймовірно, розрахунок йшов на те, що західні держави серйозно замисляться про потенціал необхідності почати розмову або про “переговори”, або про “припинення вогню”. І перше, і друге стало б для Путіна чудовим подарунком та можливістю отримати спокійний час для переоснащення його армії.
Таємні переговори: як Росія намагалась вийти на “контакт” зі США
Але найбільш важлива спроба Путіна дійсно просунути питання “переговорів про мир”, ймовірно, відбулася в кулуарах зовнішньополітичної арени. Вперше голосно про це заявило видання The New York Times під кінець грудня 2023 року в матеріалі, де зазначається, що принаймні з вересня 2023 року Путін сигналізував, що готовий до припинення вогню, тобто до заморожування бойових дій. Видання також писало, що один високопоставлений міжнародний чиновник, який восени 2023 року зустрівся з вищими російськими представниками, заявив про готовність Росії вести переговори про припинення бойових дій.
Цікаво, що російський лідер вперше публічно окреслив таке поняття, як “довготривале перемир’я” саме у листопаді минулого року під час саміту БРІКС у контексті врегулювання палестинсько-ізраїльського конфлікту. Таким чином витоки нової російської стратегії виднілися ще тоді. В цілому, саме минула зима стала періодом найбільшої активності російської влади щодо цього питання. Ми дійсно бачимо, що в своїх спробах вийти на будь-які “переговори” Путін був готовий просувати навіть донедавна абсурдну для Росії риторику.
Так, у січні 2024 року Bloomberg написав, що Кремль за допомогою неофіційних каналів дав зрозуміти США, що російський лідер “відкритий до обговорення, зокрема, можливо, майбутніх заходів безпеки для України”. Ба більше, й це найважливіше, заявлялося про “готовність відмовитися від протидії можливому членству України в НАТО та її нейтралітету”. Тобто, ми фактично спостерігали потенційну відмову Путіна від офіційної причини, через яку він і розпочав війну. Зрозуміло, що подібні інсинуації неможливо сприймати серйозно, особливо коли про це говорять росіяни. Тому недивно, що в лютому 2024 року видання Reuters написало про розмову між помічником російського президента із зовнішньополітичних питань Ушаковим та помічником президента США з питань національної безпеки Джейком Салліваном, за результатами якої американська сторона відмовила Кремлю у подібних переговорах без участі України.
Як бачимо сьогодні, ця відмова не лише не відвернула Росію від подальших спроб просунути свій наратив про “переговори” та “замороження війни”. Фактично ми спостерігаємо, як їхня риторика після проведення президентських “виборів” (у Росії в середині березня – ред.) лише радикалізувалася. Ми відкрито чуємо про бажання Кремля захопити Харківську область під виглядом створення “санітарної зони”. Водночас в дискурс повертаються російські “стамбульські домовленості” — величезні обмеження суверенітету України в розумінні Путіна.
Ймовірно, він бачить неможливість організації сепаратних домовленостей зі Сполученими Штатами за нашою спиною та готує ґрунт цієї дискусії на майбутнє, потенційно, до президентських виборів у США восени 2024 року, на яких Путін відверто розраховує на перемогу Трампа. В грудні минулого року його прессекретар Дмитро Пєсков під час інтерв’ю американському телеканалу NBC News натякнув на готовність Путіна проводити переговори саме з ним. Тому недивно, що для потенційних майбутніх переговорів вже з новою американською адміністрацією Росія хоче вийти на максимально можливих позиціях.
