Тактичний ядерний удар: черговий блеф Путіна, підвищення ставок чи реальна загроза, що він таки натисне червону кнопку

Ексклюзив ТСН

Хоча у своїй статті для Le Figaro лідер Китаю зазначав, що “ядерну зброю не можна використовувати, а ядерну війну не можна вести”. В Кремлі кажуть, що навчання з відпрацюванням тактичної ядерної зброї біля кордонів України та безпосередньо на окупованих Росією українських територіях – це “відповідь на провокаційні заяви й погрози окремих західних офіційних осіб” щодо можливого відправлення до України натовських військ. Божевільний заступник голови російського Радбезу Дмитро Медведєв вкотре погрожував ударами по західних країнах, що, за його словами, призведе до “світової катастрофи”.

Йдеться насамперед про інтерв’ю Еммануеля Макрона La Tribune Dimanche та The Economist, де на запитання про французькі війська в Україні він вкотре відповів, що “нічого не виключає”, бо у Путіна “червоних ліній” немає, на відміну від Заходу. До цього додалася заява британського міністра закордонних справ Девіда Кемерона, що Україна має право використовувати зброю, яку надає Лондон, для ударів безпосередньо по території РФ. Та й лідер демократичної меншості в Палаті представників Конгресу США Гакім Джеффріс не виключив, що Америці доведеться втрутитися в конфлікт у разі військового успіху росіян.

Російське МЗС навіть викликало британського посла, офіційно погрожуючи ударами по військових об’єктах на їхній території. Аналогічна погроза від речниці російського МЗС Марії Захарової пролунала й на адресу Франції в середу, 8 травня. До російської гри в погрози перетворити західні країни на “ядерний попіл” приєднався і самопроголошений президент Білорусі Лукашенко, віддавши наказ синхронно з росіянами перевірити підрозділи, здатні застосовувати тактичну ядерну зброю. Вочевидь, російську, яку Путін розмістив у Білорусі впритул до натовського кордону.

Тож навіщо Путін знову шантажує Україну та наших партнерів застосуванням ядерної зброї? Невже Захід вкотре поведеться на цей блеф? Чи Кремль насправді вирішив підготуватися до можливого завдавання тактичного ядерного удару? ТСН.ua розбирався, що про це кажуть на Заході.

Головна червона лінія: “ні” ядерній війні

Росія перевела свої стратегічні ядерні сили в підвищену бойову готовність ще в лютому 2022 року, коли Кремль зрозумів, що план “Київ за три дні” провалився. Тобто ще від самого початку повномасштабного вторгнення Москва погрожувала застосуванням ядерної зброї. Хоча відому фразу про “Росію як єдину країну, здатну перетворити США на радіоактивний попіл”, кремлівський пропагандист Дмитро Кисельов виголосив ще в березні 2014 року одразу після окупації Криму.

Тож як бачимо, Москва використовує шантаж за кожної зручної нагоди, щоб окреслити для Заходу щораз нові “червоні лінії”. Варто лише згадати, який на Україну чинився тиск до і після звільнення Силами оборони України восени 2022 року більшої частини Харківської області та правобережжя Херсонщини. Найвищі американські посадові особи публічно закликали Київ серйозно подумати над початком переговорів з Росією. Тоді до Києва приїздив радник президента США з питань нацбезпеки Джейк Салліван, а директор ЦРУ Вільям Бернс навіть зустрічався з директором СЗР РФ Сергієм Наришкіним в Анкарі.

“З боку Наришкіна було дуже безцеремонне ставлення. Почуття зухвалості й зарозумілості, що відображає власну думку Путіна, його віру в те, що він може змусити час працювати на себе, що може перемолоти українців і виснажити наших європейських союзників, що політична втома зрештою настане”, – говорив восени 2022 року Вільям Бернс.

Як бачимо, в розрахунках Кремля за цей час мало що змінилося, як, власне, й Заходу, які засновані на його страхах. Хоч у Вашингтоні та Берліні це люблять називати “політикою управління ескалацією”: надавати саме стільки зброї, щоб Україна трималася, а не перемагала. Щоправда, й тут позиція Заходу еволюціонує (постачання HIMARS, систем ППО Patriot, далекобійних ракет ATACMS і, нарешті, винищувачів F-16, які от-от прибудуть до України), хоча й дуже повільно для України через погрози Росії.

Для наших союзників і партнерів, передусім для США, від самого початку повномасштабного вторгнення є три головні “червоні лінії”, які вони за будь-яких обставин намагаються не перетнути:

  • застосування Росією ядерної зброї;
  • розширення цієї війни за кордони України, що може призвести до ядерної війни;
  • удари західною зброєю безпосередньо по російській території.

Путін про них прекрасно знає й успішно використовує в своїх цілях. Проте не можна сказати, що за ці понад два роки вони не змінювалися. Згадаймо, як ще 2022 року Москва лякала світ “радіоактивним попелом”, якщо Україна битиме по цілях в окупованому Криму та, власне, в самій Росії. Наразі цю “червону лінію” перетнуто. Так, США й досі засуджують українські удари, зокрема, по російських нафтобазах і НПЗ, які призвели до значних збитків для російської нафтовидобувної галузі (наприклад, за квітень 2024 року Росія скоротила експорт бензину на більш ніж 30% – ред.). А от Британія та Франція – дві ядерні потуги НАТО – вважають ці цілі для України цілком законними.

Не дивно, що саме в розпал ударів по російських НПЗ і нафтобазах у лютому-березні 2024 року Кремль, вочевидь, знову поновив свій ядерний шантаж. Спочатку Financial Times, посилаючись на російські секретні документи за 2008-2014 роки (сценарії військових ігор і презентації для офіцерів ВМФ), повідомила, що Москва відпрацьовувала використання тактичної ядерної зброї на ранній стадії конфлікту з великою світовою державою. Вочевидь, це стосувалося окупації Криму та частини Донбасу. А потім і CNN написала, що наприкінці 2022 року США серйозно готувалися до потенційного російського ядерного удару по Україні, базуючись, зокрема, на своїх розвідданих.

Коаліція переляканих: що кажуть на Заході

Все це фактично вкотре підтверджує, що на третьому році повномасштабної війни Захід досі вважає серйозні успіхи України на полі бою приводом для Путіна застосувати ядерну зброю. Хоча вище в цьому тексті ТСН.ua вже навів факти про те, як Кремль відмовлявся від власних же “червоних ліній”, наприклад, щодо ударів по цілях у Криму та безпосередньо по території Росії. В березні, виступаючи на сенатському комітеті, директорка Нацрозвідки США Авріл Гейнс заявляла, що “Росія продовжує модернізувати та зміцнювати свій ядерний потенціал, навіть незважаючи на те, що зберігає найбільші й найрізноманітніші запаси ядерної зброї”.

Водночас США постійно заявляли, що не бачать жодних ознак підготовки Росії до завдавання ядерного удару. Тобто як і перед початком повномасштабного російського вторгнення в лютому 2022 року, можна припустити, що якщо Кремль справді почне готувати свої ядерні сили до застосування, західні розвідки про це дізнаються й попередять. До того ж якщо ще 2022 року гіпотетичними цілями російських ядерних ударів могли бути об’єкти винятково в Україні, то після розміщення тактичної ядерної зброї РФ у Білорусі діапазон використання тепер розповсюджується й на Польщу та країни Балтії.

Що ж стало приводом для чергових ядерних погроз Кремля буквально днями? В часі це збігається з п’ятою інавгурацією Путіна на наступну шестирічку, яку Захід таки визнав, і черговим парадом “побєдобєсія” на Красній площі в Москві, коли є можливість погрожувати Заходу, заявляючи “можем повторить”. “Ми не дозволимо нам погрожувати. Наші стратегічні сили завжди в бойовій готовності”, – заявив Путін на параді 9 травня в Москві, додавши, що Білорусь приєднається до Росії на другому етапі ядерних навчань, а всього їх буде три.

Тому навряд чи приводом стали заяви Макрона або інших європейських лідерів, як-то прем’єрки Литви Інґріди Шимоніте, яка навіть має дозвіл парламенту своєї країни, про можливість відправлення до України їхніх військ. Ці погрози є частиною постійного залякування західних лідерів не “зловживати” підтримкою України. І, на превеликий жаль, це досі сприймається в лавах наших союзників і партнерів. Хоча, здавалося б, мало бути навпаки, бо ядерний шантаж Кремля триває вже достатньо довго.

“НАТО не має наміру розгортати війська в Україні. Коли я відвідав Україну минулого тижня, українці не просили про війська НАТО, вони просили більше підтримки. Путін досі вірить у військову перемогу в Україні, отже, єдиний спосіб переконати його сісти за стіл переговорів – це довести на полі бою, що він не переможе, і єдиний спосіб це зробити – надати військову підтримку Україні”, – заявив днями генсек НАТО Єнс Столтенберг.

До того ж відповідне “запрошення” ще не ухвалила Верховна Рада. Принаймні новин про це в публічній площині ми не бачили. Та й у росіян зараз чисельна перевага на полі бою в особовому складі, озброєнні та військовій техніці, не дивлячись на те, що постачання західної зброї до України відновилися. Саме в цьому, на думку аналітиків американського Інституту вивчення війни (ISW), й полягає причина відновлення Росією ядерного шантажу у формі запланованих тактичних ядерних навчань.

“Це збігається з неминучим надходженням західної зброї до України. Російські офіційні особи, ймовірно, використовують інформоперацію щодо ядерної зброї, щоб перешкодити західним партнерам надавати додаткову військову підтримку та налякати західних чиновників, щоб вони не дозволили українським силам використовувати надані Заходом системи для нападу на законні військові цілі в Росії. Але вона навряд чи застосує тактичну ядерну зброю на полі бою в Україні чи де-небудь ще”, – зазначають аналітики ISW.

Це “політика стратегічної невизначеності”, яку вже давно використовує Кремль. Адже ніхто на Заході, включно з їхніми розвідками, не знає, чи справді Путін готовий застосувати ядерну зброю. Проте в цю “гру” можна грати вдвох. Тож Еммануель Макрон зробив правильно, коли ще в лютому 2024 року почав розмову про можливість відправлення французьких військ до України. А італійська газета La Repubblica днями підігріла ці дискусії. За даними видання, НАТО вже визначило принаймні дві “червоні лінії”, перетнувши які, Путін отримає на фронті 100-тисячний військовий контингент Альянсу:

  • можливий вступ у війну Білорусі та вторгнення до України з півночі;
  • військові провокації проти країн Балтії, Польщі чи Молдови.

Під час візиту Сі Цзіньпіна до Франції Еммануель Макрон повторив тезу Олафа Шольца, що вони не воюють з Росією і не хочуть прямого зіткнення. Ба більше, французький лідер пішов далі, заявивши, що не прагне зміни режиму в Росії, хоча без цього Україні війну не виграти. Звісно, можна припустити, що Макрон зробив цю заяву саме через Сі, який ще в березні 2023 року під час триденного візиту до Москви гарантував Путіну підтримку на подальше правління Росією.

Не чує Україна наразі від Заходу й того, що Росія отримає рішучу відповідь, якщо надумає використати ядерну зброю. 2022 року, нагадаємо, через закриті канали Вашингтон передав Москві, що та отримає по зубах. А численні американські військові експерти та відставні генерали припускали, що це можуть бути прямі точкові удари по російському угрупованню в Україні та ЧФ РФ. Тобто тоді з боку Заходу це також була “політика стратегічної невизначеності”, яка зараз чомусь зникла. Принаймні в публічній площині ми не чуємо спільних заяв США, Китаю і, наприклад, Індії щодо неможливості розв’язання, вперше від часів Другої світової, ядерної війни.

Якщо Кремль спрямовує свою риторику проти західних країн, погрожуючи ядерними ударами по військових цілях на їхній території, США, Британія та Франція – три ядерні потуги НАТО – мають нарешті вийти зі спільною заявою щодо можливої відповіді, яку отримає Росія, не розкриваючи всіх карт. Західні експерти й аналітики люблять повторювати, що застосування Путіним нестратегічної ядерної зброї проти України суперечить російській ядерній доктрині та, власне, самим заявам Путіна, начебто це колись мало якесь значення для Кремля.

Застосування Росією ядерної зброї (хоч і тактичної) проти України – неядерної держави – створить кричущий світовий прецедент, якщо він залишиться без належної відповіді інших світових ядерних країн. Це означатиме, що, наприклад, Китай може застосувати ядерну зброю проти Тайваню, а світ увійде в такий період турбулентності й невизначеності, якого не було, можливо, й за часів Другої світової війни. Бо 79 років тому, коли США скинули ядерні бомби на Хіросіму й Нагасакі, лише Америка володіла ядерною зброєю. Зараз це вісім країн – США, Росія, Франція, Британія, КНР, Індія, Пакистан, КНДР і, потенційно, Ізраїль.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *