Полон — це пекло не лише для військових, а й для їхніх сімей. Рідні полоненого потерпають від шахрайства або шантажу з боку окупантів, проживають страх і невідомість. Навіть якщо боєць точно перебуває в полоні, його все одно можуть вважати зниклим безвісти, а РФ може довго не надавати інформації про його статус.
В матеріалі “УП. Життя” детальніше про полон, обміни, користь мирних акцій та джерела допомоги для сімей полонених розповіли представник Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Петро Яценко, речник Міжнародного комітету Червоного Хреста в Україні Олександр Власенко, співзасновниця ГО “Спільнота родин Оленівки” Марія Алєксєєвич.
Які переваги у підтвердженого статусу військовополоненого?
Ситуації бувають дуже різні. Хтось знає про ймовірну загибель близької людини, а шанс полону — це остання надія. Водночас дехто з сімей одразу дізнається від побратимів чи з інших джерел, що їхня рідна людина у полоні й жива, але офіційний статус — “зниклий безвісти”.
- У будь-якому разі, основна перевага підтвердження — менший тягар невідомості та дані, що військовий не загинув, а був взятий у полон, кажуть у МКЧХ.
- Ще один нюанс стосується права на листування. Росія дуже неохоче пускає МКЧХ і не забезпечує військовим права на зв’язок, але інколи правозахисникам таки вдається передавати листи.
Делегація МКЧХ може сама передавати короткі листи-повідомлення від тих, кого побачить у місцях утримання, або ж адміністрація колонії може дозволити передачу листів за посередництва російського “Національного бюро інформації” (в Україні це — Національне інформаційне бюро).
У цих листах, які обов’язково цензуруються, можна писати лише про сімейні справи і лише російською мовою. Полоненим можуть не віддати їхні листи, навіть якщо НІБ передасть їх у колонію, але шанс є.
Натомість якщо ви знаєте, що людина в полоні, але її не підтвердила російська сторона, ви не зможете написати їй листа, адже МКЧХ навряд чи знатиме, де утримують вашого родича.
Навіть якщо вам з неформальних джерел відомо, в якій колонії ваш родич, російське НІБ точно не доставить лист, якщо статус військовополоненого не підтверджений Росією, пояснює Олександр Власенко.
Також є невелика різниця у виплатах для родин зниклих і родин полонених. Незалежно від того, чи підтверджений полон, рідні військових отримують щомісячне грошове забезпечення бійця (з додатковою винагородою до 100 тисяч пропорційно до участі у бойових діях).
А от право на одноразову грошову допомогу від Мінреінтеграції мають не всі. За наявності довідки від військової частини про перебування в полоні комісія при Мінреінтеграції призначає додаткову допомогу рідним бійця у розмірі 100 тисяч грн на рік.
Обміни полоненими. Як формуються списки?
Обмінами зараз займається Координаційний штаб. У відомстві запевняють, що Україна обліковує всіх полонених росіян і допускає МКЧХ до полонених. Опісля Національне інформаційне бюро України повідомляє про їхній статус МКЧХ, а ті передають списки в Росію, інформуючи родини.
Але з боку Росії усе складніше: російське бюро не всіх підтверджує, не завжди оперативно надсилає інформацію.
Часто рідні запитують: “як побачити списки на обмін?”, “як потрапити в список на обмін?”. Але фактично, всі, хто містяться в базі НІБ — вже потрапили у список на обмін.
“Я розумію цю фрустрацію рідних, але не всі люди розуміють, як побудований перемовний процес. Кожен обмін — це дуже складно, тому що ми маємо справу з ворогом, який не визнає цю війну конвенційно і хоче нас знищити. Щодо всіх ведеться робота, і Координаційний штаб знає інформацію про всіх людей, які можуть бути у полоні, але обов’язково реєструйтеся в особистому кабінеті”, — запевняє Петро Яценко.
Також росіяни вдаються до різних маніпуляцій, щоб виміняти “цінних” для себе військових, але віддати якомога менше українських бійців.
Зокрема, вони намагаються штучно розширити свій обмінний фонд і включають до “списків” цивільних, яких мали би відпустити без обміну, якби дотримувалися Женевських конвенцій.
Так велика кількість полонених у РФ змушує багатьох українських родин роками жити в очікуванні. Окремим видом російського терору є і затягування з підтвердженням статусів, і відмови від обмінів. Але офіційна позиція України незмінна: ми готові обмінювати всіх на всіх.
Хто займається звільненням військовополонених?
До повномасштабного вторгнення поверненням військовополонених займався Об’єднаний центр з пошуку та звільнення військовополонених СБУ. Потім кількість військовополонених різко зросла, тому в березні 2022 року утворився Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими.
Ця структура об’єднала представників усіх сил безпеки та оборони — Збройних Сил України, Національної гвардії, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини й Уповноваженого з питань зниклих безвісти за особливих обставин.
Координаційний штаб займається обмінами та надає консультації рідним. У громадських приймальнях працюють психологи і юристи, які допомагають родинам полонених і тим, хто повернувся з полону.
Чи є пріоритети в обмінах і кого “міняють гірше”?
Самі росіяни намагаються ділити полонених на касти і будувати політику навколо того, які українські підрозділи вони більше ненавидять, а тому — гірше міняють. Але логіку їхніх обмінів все одно важко встановити.
Україні вони не хочуть віддавати навіть тяжкопоранених, жінок або військових з небойовими посадами.
“Росія абсолютно не той партнер, із яким можна проводити гуманістичні перемовини. Ми готові поміняти всіх, але це не той процес, де є рівноправні партнери, а цинічний торг. Ми робили обміни, коли повернули багато наших жінок-військовослужбовиць, але ми хочемо забрати всіх жінок, які в полоні у ворога. Росіяни на це не йдуть. Ми вимагаємо, щоб вони випустили некомбатантів — це військові музиканти, капелани, лікарі. І вони їх не віддають. Вони навіть не хочуть віддавати важкопоранених, які ніколи не зможуть знову стати в стрій”, — розповідає представник Координаційного штабу Петро Яценко.
Він наголошує, що Україна ставиться до всіх полонених захисників однаково і працює над поверненням з полону всіх.
“Ми не можемо сказати “давайте ми з цього підрозділу стільки-то візьмемо, з цього стільки-то”. Будь-який обмін складний для переговорів, а що вже казати про якісь квоти. У нас немає розподілу, ми не керуємося у своїх перемовинах їхніми страхами чи преференціями. Ми робимо все для того, щоб з полону якомога швидше повернулися всі. Є труднощі, але ми все одно знаходимо варіанти, як це робити”, — додає Петро Яценко.
Допомагають мирні акції прискорити обміни, чи навпаки — шкодять?
У Координаційному штабі відповідають, що конструктивні акції, спрямовані на нагадування про полонених, можуть допомогти обмінам, а деструктивні навпаки тільки зашкодили б.
“Акції, які зараз проходять, — конструктивні. Ми їх підтримуємо і беремо в них участь. Це регулярні акції по всій Україні й за кордоном, які нагадують українському суспільству і міжнародній спільноті, що є полонені, яких Росія катує, які потребують нашої допомоги і порятунку. Якби це були якісь деструктивні акції зі звинуваченнями, дискредитацією державних структур — це однозначно грало б на руку росіянам. Вони тоді точно нікого б не випускали, тому що для чого робити обміни, якщо все так добре йде?” — каже Яценко.
У Координаційному штабі запевняють, що пам’ятають про військовослужбовців усіх підрозділів та працюють над поверненням додому всіх українців.
“Ми розуміємо весь біль наших людей. У нас також працюють ті, хто пережили полон, ми всі такі ж люди і хочемо допомогти. Ми стараємося робити все можливе, постійно співпрацюємо з родинами. Там, де є можливості впливу, ми працюємо. Ми зацікавлені в тому, щоб віддати всіх росіян і забрати всіх наших”, — наголошує представник Координаційного штабу.
Як не бути наодинці з бідою?
Найважливіше, якщо ваш родич зник або потрапив у полон — не боятися просити про допомогу і сконтактувати з тими, хто вас розуміє. Можна обʼєднатися з такими ж сім’ями у громадську організацію.
Координаційному штабу значно легше працювати, організовуючи зустрічі з асоціаціями родин, громадськими організаціями чи обʼєднаннями. Якщо ви живете у маленькому населеному пункті чи селі, колективом вам буде легше домовлятися про виїзні зустрічі з МКЧХ.
“Коли є кільканадцять родин із якогось військового підрозділу, то зручно давати їм відповіді на їхні запитання, тому що вони часто повторюються. Тобто ми завжди раді, коли родини об’єднуються в громадські організації і приходять разом на групову зустріч”, — каже Петро Яценко.
Існує низка організацій рідних військовослужбовців (“Асоціація родин захисників Азовсталі”, “Жінки зі сталі”, “Спілка сімей військовополонених 501”, “Вірні завжди”, “Полігон 56” та інші).
Загальної організації для родичів усіх воїнів немає — рідні самі зазвичай самі об’єднуються у спільноти.
Разом рідні можуть підтримувати одне одного, ходити на акції, готувати інформаційні матеріали, домовлятися про колективні зустрічі з правозахисниками, допомагати підрозділу їхніх рідних. Усе це може допомогти рідним відчути себе не одинокими, а також краще доносити інформацію про полон до суспільства.
“Необхідна періодична генерація ідей, щоб було щось цікаве для суспільства та щоб це могло привернути увагу. Це можуть бути різні заходи на підтримку військовополонених, нагадування в інформаційному просторі різними методами, постійна комунікація з державними органами, з іншими країнами”, — додає Марія Алєксєєвич.
Де рідні зниклих або полонених військових можуть отримати підтримку?
Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими
У Координаційному штабі є юристи та психологи, які допомагають родинам безоплатно. Вони можуть проводити індивідуальні та групові зустрічі.
Приймальні КШ працюють у Києві (номер: 0 800 300 529), Харкові, Миколаєві, Львові та Вінниці.
МКЧХ
МКЧХ в Україні надає родинам психологічну, юридичну і фінансову допомогу. Родини можуть звернутися на гарячу лінію (0 800 300 155), прийти в офіс МКЧХ у Києві, Львові, Одесі, Дніпрі чи Харкові (також рідні можуть прийти до будь-якого офісу Українського товариства Червоного Хреста, якщо він є у їхньому населеному пункті; організація передасть всю інформацію МКЧХ).
Також МКЧХ може надати рідним зниклого, полоненого або загиблого захисника грошову допомогу.
“Коли люди звертаються, що втратили годівника, ми аналізуємо ситуацію: скільки людей залежали від особи, що зникла безвісти, чи мають члени його родини заощадження, яким є їхній сукупний дохід? Крім того, такі родини мають право на державну допомогу, і ми не можемо замінити державу у таких виплатах. Але оформлення державних виплат займає певний час.
Для того, щоб забезпечити проживання таких родин ті пару місяців, поки йде обробка їх документів на отримання державних виплат, МКЧХ здійснює разову виплату у розмірі 25 тисяч грн”, — каже речник Олександр Власенко.
Ветеран Хаб
Ви можете зателефонувати на лінію підтримки Ветеран Хабу, щоб отримати допомогу з адміністративних питань, отримати пояснення юристів щодо статусів та виплат, або моральну підтримку (067 348 28 68).
ГО “Блакитний птах”
ГО “Блакитний птах” надає безплатну юридичну, соціальну і психологічну допомогу людям, що пережили полон та тортури, рідним полонених та цивільних заручників та членам сімей зниклих безвісти осіб (+380950162622; +380505094049).
Уповноважений із прав людини
Омбудсмен допомагає не лише дізнатися про долю полоненого, а й владнати юридичні питання (наприклад, якщо є порушення з боку військової частини, якщо родині відмовили у виплатах).
Гаряча лінія: 0800-50-17-20.
VO Vesta
Волонтерське об’єднання Vesta надає безкоштовні психологічні та юридичні консультації рідним захисників. Також організація започаткувала онлайн-групи підтримки “Коло своїх”.
Ви можете отримати 15 сеансів безоплатної психологічної підтримки для військових, ветеранів та їхніх близьких, родин загиблих та безвісти зниклих. За потреби можна звернутися повторно.
Служба психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців
Служба психосоціальної підтримки сімей військовослужбовців щодня надає безкоштовну допомогу усім родичам захисників за телефоном: 0 800 332 720.
Читайте також:
