Торі під керівництвом Ріші Сунака здобули лише 121 місце. Він уже визнав поразку та оголосив про відставку, зокрема і з посади лідера Консервативної партії, у своїй останній заяві на посаді премʼєра.
“Я зателефонував Кіру Стармеру (лідеру лейбористів і наступному премʼєру Британії – ред.), щоб привітати його з перемогою. Є багато чому повчитися і багато над чим подумати. І я беру на себе відповідальність за наш програш. Якими б не були наші розбіжності в цій кампанії, він порядна людина, яку я поважаю”, – сказав Ріші Сунак.
Володимир Зеленський уже привітав Кіра Стармера та Лейбористську партію з переконливою перемогою на виборах, подякувавши Ріші Сунаку за незмінну підтримку України з боку уряду Британії під його керівництвом. “Танки Challenger, ракети Storm Shadow, тренування наших пілотів на F-16 і перша двостороння безпекова угода – це лише деякі з наших спільних досягнень, які Україна ніколи не забуде. Дякую, Ріші”, – зазначив український президент.
Тож що результати цих історичних для Британії виборів означають для України? Чи зміниться політика майбутнього уряду лейбористів щодо підтримки Києва та протидії Москві? Про це ТСН.ua попросив розповісти очільницю напряму “Регіональна безпека та дослідження конфліктів” Фонду демократичні ініціативи ім. Ілька Кучеріва, дослідницю Лондонської школи економіки та політичних наук Марію Золкіну.
Ці вибори у Британії продемонстрували історичну перемогу лейбористів. Вони не просто вперше за 14 років посувають консерваторів від влади, а перемогли з таким відривом, з яким влада не відривалася від опозиції за останні ледь не чверть століття. Тому з точки зору масштабу цієї перемоги, а не просто самого факту зміни влади, це дуже важливо.
Що це означає для України? Тут дуже важливо розуміти кілька речей.
Перше. Загалом на вістрі політичної кампанії лейбористів були внутрішньополітичні питання. І це не якесь їхнє ноу-хау, а стандарт більшості західних демократій, коли вони воліють зосереджуватися у своїх внутрішніх кампаніях на внутрішньополітичних питаннях, які є, власне, найгострішими для виборця.
Так було й на цій виборчій кампанії. Лейбористи вдало апелювали до помилок консерваторів у питаннях оподаткування, охорони здоровʼя, освіти тощо. Тобто під час виборчої кампанії вони фокусувалися саме на внутрішньополітичних питаннях. Проте щодо зовнішньої політики розбіжностей із консерваторами у них не було. Тому немає жодних підстав вважати, що лейбористи приділятимуть менше уваги підтримці України, ніж це робили консерватори, навіть попри те, що й під час передвиборчої кампанії, і зараз у своїй урядовій політиці вони, вочевидь, напиратимуть на внутрішню політику. Такий акцент, здавалося, мав би відвертати увагу нового уряду, який буде формуватися, від зовнішньополітичних питань. Але я передбачаю, що в разі з лейбористським урядом зміщення і тотального переведення в тінь зовнішньополітичних питань не буде.
Є всі підстави вважати, що буде достатньо хороший і адекватний баланс між тим, як лейбористи битимуть по найслабших місцях колишньої політики консерваторів щодо внутрішніх питань (освіта, охорона здоровʼя, податки, міграція) та зосередженням на зовнішній політиці. Для них так само важливим залишатиметься питання підтримки України, протидії російській агресії та зовнішньополітичного репрезентування Британії. Просто, можливо, вони робитимуть це не так “агресивно” (в хорошому сенсі), як це робили консерватори. Бо, очевидно, вони зараз будуть більш помітними саме з заявами, кроками та законами, які стосуватимуться внутрішньополітичних питань. Але баланс буде.
Друге. Думаю, в уряді лейбористів ми зможемо побачити нові можливості для України. Для них є дуже важливим не просто зберігати роль Британії на міжнародній арені, як гравця, а й зміцнити цю роль. Вони погоджуються, що після виходу з ЄС Британія має зацементувати за собою місце глобального гравця, який впливає на світові процеси й політику. Для них це принципове питання як для політичної сили.
Це було помітно як у непублічній комунікації з лейбористами, так і в їхніх публічних заявах. Тобто для них принципово важливо показати, що після Brexit і цілої низки помилок, яких, як вони вважають, припустилися консерватори під час переговорів з ЄС щодо умов цього Brexit, вони умовно збільшують вагу Британії для трансатлантичного співтовариства та обʼєднаної Європи, з якої країна, зокрема, й вийшла. Саме тому в планах лейбористів під час передвиборчої кампанії було неодноразово заявлено, що вони намагатимуться перезапустити безпекову й оборонну кооперацію як з ЄС загалом, так і з його окремими членами, зокрема з Францією та Німеччиною. Вони, звісно ж, розуміють, що оборонна й безпекова політика – це наразі найслабша ланка у спільній політиці країн-членів ЄС. Тому вони бачать у цьому саме шанс, навіть перебуваючи поза межами ЄС, мати вплив на загальноєвропейські безпекові процеси.
Тому тут виходить такий трохи феноменальний результат, що країна з ЄС вийшла, а зараз ЄС має жорстку потребу в спільній безпековій та оборонній політиці, яка йде найтяжче зі зрозумілих історичних причин. І лейбористи саме в передвиборчій кампанії про це заявляли: вони бачать у цьому шанс для Британії, як для сильного лідера, влитися фактично в цей потік як на двосторонньому рівні з конкретними країнами, зокрема з Парижем і Берліном, перезапустити безпекову співпрацю, так і з ЄС.
Третє. Вже були офіційні заяви щодо підтримки України та протидії російській агресії. І вони не будуть просто заявами. Навіть під час кампанії лейбористи не так активно порушували питання “як діяти щодо Росії” саме тому, що у них абсолютно не було щодо чого сперечатися з консерваторами. Лейбористи підтримують експропріацію заморожених в ЄС російських активів та їхнє спрямування на допомогу Україні, відбудову, компенсацію збитків тощо. Вони підтримують виконання приватних оборонних замовлень на підтримку України. Під час кампанії вони обіцяли дотримуватися планів консерваторів, щоб оборонні витрати сягали 2,5% протягом наступних 5 років. Тобто за лейбористів точно не буде відкату в підтримці України та протидії РФ.
Четверте. На тлі всіх цих спроб примусити Україну піти на домовленості з Росією лейбористи не були помічені ні публічно, ні непублічно в заявах щодо “активних” побажань Києву почати домовлятися з Москвою. І це теж дуже важливо. Думаю, що відсутність таких заяв, – це частина їхньої тактики тримати за Британією образ яструба на міжнародній арені, яка посідає принципову позицію, що Україну треба підтримати, що Україна має бути членом НАТО. Щодо останнього – це офіційна позиція лейбористів, які закликали до більш амбітних результатів ювілейного Вашингтонського саміту НАТО, який відбудеться вже наступного тижня. Побачимо, наскільки активно вони це пробиватимуть.
Загалом, якщо підсумувати: для України підстав для переживань і занепокоєнь, що буде втрачено драйв двосторонніх відносин і підтримки, немає. Лейбористи використовуватимуть певні слабкі місця у спільній політиці європейських країн, зокрема щодо безпеки й оборони, навіть попри те, що Британія поза Євросоюзом. Вони намагатимуться стати безпековим лідером і драйвером в оборонних та безпекових ініціативах для європейських країн загалом. Вони точно продовжать фінансову і збройну підтримку України, як і тиск на РФ, зокрема з чутливих питань, як-то експропріація російських заморожених активів.
Звісно, Британія працює в тандемі зі США на міжнародній арені. Тому буде цікаво подивитися, що відбуватиметься, якщо у США президентські вибори восени виграє Дональд Трамп. Бо консерватори, як би там не було, швидше б знайшли з республіканцями спільну мову, ніж навпаки. Але це природні історичні партнери. І навіть якщо Трамп і виграє, то для лейбористів його волюнтаристські дії та непередбачуваність, навпаки, ще більше розширять для них можливості та можуть навіть стати прикладом рішучості для континентальної Європи.
