Без світла, води і газу живуть містяни в Оріхові, що на Запоріжжі. Всю інфраструктуру розбили окупанти, кидаючи керовані авіабомби і гатячи з артилерії. З 14 тисяч люду до війни лишилось не більше півтори тисячі.
Люди вже звикли до обстрілів і намагаються жити як можуть обробляючи свої земельні ділянки і рятуючи сотні тварин, яких покинули господарі, тікаючи з прифронтового міста. З Оріхова — репортаж кореспондента ТСН Руслана Ярмолюка.
Густий ранковий туман у полях із свистом розрізають каби. КАБ не настільки точний от і попадають в цивільну інфраструткуру, по будинках. Керовані авіаційні бомби летять у населені пункти на Запоріжжі через голови наших бійців, і так мало вже не щодня.
“Ми спали, наш будинок через будинок звідси, був такий вибух сильний, ми думали все. Встряхнулся вікна, вилетіли, ми не могли зрозуміти. Знали, що обстрілюють, але що таке буде”, — каже Любов Лисенко.
Пенсіонерів Лисенків тоді врятувала сусідська будівля. Тепер на її місці котлован. На цій колись гуто заселеній вулиці лишилось сім чоловік і серед них подружжя Лисенків.
“Куди ми їх залишимо, будемо тут жити, життя продовжується. Ми навіть не думаємо, що нам доведеться кудись їхати, хоча в нас кожного щодня обстріли”, — каже Любов Лисенко.
Вони лишились через тварин. Люди, коли тікали, лишили і котів, і собак. Тепер усі вони живуть у цьому дворі і в цьому будинку.
“Усіх котів 42, ми кожен день годуємо по два рази, і 15-17 собак. Оце варимо, приділяємо їм уваги більше, ніж собі”, — каже Юрій Лисенко.
Пенсіонери двічі годують тварин. Варять великі казани. Раніше допомагали волонтери, нині щось купують самі, щось привозить сусідка по вихідним.
“Витрачаємо свої кошти, і корм, і субпродукти. У нас одна пенсія уходить на них”, — каже Любов Лисенко.
Багато собак контужені від постійних прильотів. Завжди ховаються або лають, коли у район щось летить.
“Гавкають, ужас що роблять. Несамовито лають, розуміють”, — каже Юрій Лисенко.
Сусідка Наталя виїхала після того, як снаряд розбив її будинок. Два роки зносила обстріли і ховалась в підвалі.
“Якшо пройтись по вулиці, то всі такі хати. Все розбито, прямі влучання”, — розповіла Наталя Лебеденко.
Тепер навідується на свою вулицю раз у тиждень з кормами та субпродуктами для тварин. На вулицях їх кинутих ще більше
“У мене там точка, оце привезла усюди, понаставляла всяких вкусняшок, ще люди передали мішок. На себе часу не вистачає, поки всіх погодувати”, — каже Наталя Лебеденко.
Майже пустка. З 14 тисяч людей, що жили в Оріхово до війни, лишилось трохи більше тисячі. Немає світла, газу і води. Людей рятують генератори і підвіз води. Валерій вирішив лишитись у місті через пенсіонерів, аби допомагати людям.
“Працюю, воду возимо людям. Та й куди їхати, вигнанником бути теж не хочеться. Поки тримаємося, наша ще земля тут і живемо”, — каже Валерій Павленко.
Аби не збожеволіти від самотності Люба і Юрій працюють в городі и дбають про чотири десятка котів та собак. Це їхній антистрес, кажуть пенсіонери.
“Ми для них мама і тато, ми їх приютили, вони наші рідні. Не знаю, як буду розставатися”, — каже Любов Лисенко.
Близькість фронту і постійні удари по місту змушують містян виїжджати. Лишаються такі як Люба та Юрій — сам на сам з війною і ризиком бути вбитим бомбою чи снарядом окупантів.
Нагадаємо, Вовчанськ зруйнований на 95% внаслідок обстрілів Росії.
Читайте також:
