Важко зрозуміти, чим пояснюється така довга відсутність туалетного паперу в СРСР (особливо у порівнянні з іншими розвиненими країнами), але існує версія, що добробут громадян ніколи не стояв у радянської влади на першому місці. Головними були войовничі амбіції. І більшу частину радянських людей це влаштовувало. Вони готові були терпіти будь-які неприємності, тільки щоб бути частиною “великої держави”.
Туалетний папір в СРСР: історія
Спочатку слід взагалі вивчити історію самого туалетного паперу. Він з'явився ще 589 року до н.е. в Китаї. На Заході туалетний папір почав випускати бізнесмен Нью Йорка на ім'я Джозеф Гайєтті 1857 року. Тоді він був нарізаний квадратиками і випускався в пакуванні (як сучасні серветки). Рулонний туалетний папір з'явився 1890 року в США. Відтоді, в принципі, він мало змінювався.
В СРСР туалетний папір почали випускати тільки після 1968 року. Тобто “великій державі” знадобилося аж 50 років після Великої Революції, щоб дійти до виготовлення такого простого і досить потрібного предмету. Виробництво здійснювалося на імпортних машинах (їх закупили в Англії).
Цікаво, що спочатку туалетний папір мав майже нульовий попит. Громадяни Радянського Союзу просто не знали, навіщо його використовувати. Зазвичай замість нього використовували нарізані шматки газет. За часів Сталіна навіть писалися доноси про те, що сусіди використовують в туалеті нарізані з газет портрети радянських вождів.
Тоді розпочалася широка рекламна кампанія з новою продукцією. Як результат, з туалетний папером сталося те саме, що й з усіма потрібними товарами в СРСР. Утворився дефіцит. При чому настільки серйозний, що за туалетним папером шикувалися черги. У 80-ті роки навіть існувала досить поширена традиція — дарувати рулони цього предмету гігієни на Новий рік.
Читайте також:
